Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Я не готова з'ясовувати стосунки, тільки не зараз. Мені потрібно розібратися з усім, але насамперед у собі, тому я тремтячими руками пишу йому відповідь.

«Владе, будь ласка, дай мені час. Я повинна все обміркувати»

Відкладаю телефон убік і накриваюся ковдрою з головою.

З'їжджу до батьків на Новий рік і там усе, як слід, обдумаю. Можливо, я сама все ускладнюю.

***

Влад сидить біля каміна, потягуючи віскі, і дивиться, як горять дрова. Він розмірковує над тим, чому Лана вчора втекла після того, як він розповів їй про Марту. Що її так налякало. Він кинувся за нею, довго стояв біля дверей квартири, але Лана так і не відчинила. На дзвінки вона не відповідає.

Взявши телефон, він відкриває месенджер і набирає повідомлення.

«Лано, ти можеш пояснити, що вчора сталося? Що тебе так налякало? Чому ти мене ігноруєш? Все ж було добре у нас»

Відправляє повідомлення і через хвилину бачить, що Лана його прочитала. Судомно чекає відповіді, стискаючи до хрускоту склянку в руці. На екрані відображається, що Лана щось пише і у скронях починає стукати від напруги.

«Владе, будь ласка, дай мені час. Я маю все обміркувати»

Він стискає щелепи й відкидає телефон убік.

«Як зрозуміти цих жінок», – Влад роздратовано допиває віскі і прямує до спальні.

***

Через два дні.

– Лана привіт, ми тут всією сім'єю в торговому центрі, скуповуємо подарунки, прикраси на ялинку. Хочеш до нас приєднатися? – Елечка телефонує з самого зранку.

– Вибач, не можу, збираю речі.

– Ти до батьків їдеш?

– Так, будемо зустрічати Новий рік разом, як і щороку.

– А я думала, цього разу ти з Владом і його сином будеш відзначати втрьох, по-сімейному.

– Ні, я вирішила зробити поки що перерву в наших стосунках. Хочу розібратися в усьому і вирішити, що мені робити далі.

– Дивись подруга, не проґав своє щастя. Я тобі вже казала, і скажу ще раз. Я не вірю в те, що Влад убив свою дружину. Не схожий він на вбивцю. А там уже вирішуй сама, – Еля намагається переконати мене.

– Дякую за твою підтримку, для мене це дуже важливо. Усе, я побігла, – я прощаюся з подругою і продовжую свої збори.

Через п'ятнадцять хвилин телефон дзвонить знову. Я бачу на екрані ім'я Влада і починаю нервувати.

– Я слухаю.

– І коли ти збиралася розповісти мені, що збираєшся їхати? – судячи з голосу, він дуже сердитий.

– Якщо чесно, думала написати тобі повідомлення.

– Тобто дзвінка твого я не гідний? – іронізує Влад.

– Ні, це не так. Я просто не хотіла тебе турбувати через дрібниці.

– Втікаєш від мене? – вкрадливо запитує він.

– Що за дурість? Звісно, ні. Я давно домовилася з батьками, що приїду до них. Ми кожен Новий рік відзначаємо в колі сім'ї, у нас це як традиція.

– Зрозуміло. Тоді бажаю тобі щасливої дороги і гарно відсвяткувати, – скупо відповідає він і відключається.

«Образився. А що мені потрібно було робити. Можливо, він розраховував, що я покличу його з собою, але зараз не зовсім вдалий час. Та й звідки він дізнався, що я їду. Невже Елька постаралася і проговорилася йому...».

Я закінчую збирати речі, викликаю таксі і прямую на вокзал, щоб купити на завтра квиток.

***

Влад.

Я сиджу у своєму кабінеті і переглядаю на ноутбуці фотографії, зроблені на прогулянці в зоопарку. Гортаючи їх по черзі, натикаюся на фото Лани, збільшую її зображення і відкидаюся на спинку крісла.

Рука так і тягнеться до телефону, щоб набрати Лану і почути її голос. Наші стосунки закрутилися дуже швидко, але мені це подобається. Я хочу бачитися з нею частіше. А зараз, коли в нас виникли складнощі у стосунках, я не розумію, що зробив не так, і чому Лана віддалилася, і мене це злить. Невже через історію з Мартою.

Раптово відчиняються двері і входить Реґіна.

– Привіт, не заваджу?

– Не завадиш. Ти щось хотіла? – я закриваю ноутбук, встаю з-за столу і рухаюся назустріч Реґіні.

– Хотіла, – загадково усміхається Реґіна.

Вона починає повільно розстібати свою шубу. Я, мовчки, спостерігаю за її рухами, сховавши руки в кишенях штанів.

Реґіна скидає на підлогу свою шубу і продовжує стояти переді мною в одній червоній напівпрозорій мереживній білизні.

Ступаючи по паркету своїми стрункими ногами, вона спокусливою ходою підходить ближче і кладе свої руки мені на груди.

– Я сумую за тобою, – млосно шепоче вона.

– Я думав, що ми давно вже з'ясували наші з тобою стосунки.