Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

З Артуром вони обмінялися міцним потиском рук, а після Соловей простяг руку і мені. Коли я вклала в неї свою, підніс до губ і поцілував.

- Ігор Олександрович, - представився Соловей, - можна просто Ігор. Еліза, ви чудові.

Хитро підморгнув Артуру, а потім із справжнісіньким, по-дитячому щирим захопленням почав розглядати подарунок. Подякувавши, розповів історію цієї зброї, якої так не вистачало в його колекції. Відлучився привітати новоприбулих гостей.

Їх зібралося лише десять, крім нас. Знайома я була тільки з Олексієм та Віталієм, решту мені представив Артур. І жоден із присутніх жодним жестом не продемонстрував і натяку на негатив. Навіть Лис поводився так, ніби це не він лише кілька місяців тому заплатив мною Артуру за те, що той здав Джейка.

Окрім мене було лише дві жінки. Обом за сорок і обидві трималися з тією мовчазною гідністю, яку не зустрінеш у «дівчаток», яким пощастило стати дружинами впливових чоловіків. Стильні й доглянуті, без сліду пластики на випещених обличчях, які зі спокійним і впевненим поглядом очей, що бачили багато в цьому житті, вони не доповнювали, а були нарівні зі своїми супутниками.

Ми сіли за стіл, що ломився від страв. І ось келихи наповнені, зазвучали тости – не банальні побажання, а цілі історії з довгого та повного небезпек життя чоловіка, що сидить на чолі столу. Життя, що скидалося на талановитий кримінальний детектив, головний герой якого, з одного боку, жорстокий і безпринципний злочинець, а з іншого – талановитий стратег, харизматичний лідер і дипломат.

Людина, яка вміє робити гроші «з повітря», спритно врегульовувати конфлікти, що здаються непримиренними, і тримати в під контролем тих, кого не під силу нікому іншому. Навіть зараз, офіційно відійшовши від справ і відпочиваючи на лаврах, Соловей залишався негласним королем. А ціною всього цього була самотність. Адже в нього не було сім'ї, а ті, що зібралися за цим столом, швидше поважали, схилялися і побоювалися, ніж щиро його любили. І я з жахом зрозуміла - через чверть століття на його місці цілком міг бути Артур. Такий же владний, сильний, гордий і шалено самотній.

- Все в порядку? – пошепки поцікавився Артур. Я запевнила його, що так, але чоловік, звичайно, не повірив і тепер майже не відводив від мене погляду. А ще від напруги між ним і Лисом, здавалося, весь вечір тремтіло повітря, як це буває перед грозою. Другий старанно посміхався, перший так само зображував незворушність, але навіть до столу присунувся так, щоб я була хоч трохи позаду, ніби чекаючи, що Лис на мене накинеться. Втім, крім мене і, можливо, Солов'я і Віталія, цього ніхто не помічав.

Я відлучилася перевірити макіяж, адже вечір тривав уже кілька годин. А повертаючись, зрозуміла, що завернула явно не туди, адже замість входу в залу переді мною опинилися прочинені двері кабінету. У проймі виднівся стелаж із книгами і частина письмового столу, освітлені приглушеним теплим світлом. Я вже зібралася повернути назад, щиро сподіваючись, що господар будинку не вирішить, що я навмисне по ньому шастаю, як почула голоси.

- Та не кип'ятись ти! Я про неї, зауваж, поганого слова не сказав. А якщо скаже хто, усім і кожному покажеш, що тебе нею на коліна поставити можна?! Так, Барін, я цьому тебе вчив - демонструвати всім, що всередині твориться, даючи ще одну зброю проти себе?

- Я зможу її захистити, - хрипко відповів Артур.

- Ти взагалі слухав мене? - навмисне нудьгуючим тоном промовив Ігор, - Ну, бля, нікуди не втекти від цієї отруйної суки - будь-кого наздожене. Для мене це другою ходою скінчилося.

- Ти ніколи не казав...

- Ти мені що піп, щоб я сповідався, - беззлобно кинув Соловей. - Була одна, я на неї ось такими самими голодними очима дивився, та землю, якою ходила, цілувати був готовий. А вона продала за кілька сотень штук доларів. Хоч і в коханні клялася... Я не кажу, що й у тебе так буде. Все, що про Елізу знаю, каже, що така на мільйон одна. Ти пам'ятай просто - зовсім недавно вона, як тебе, тримала за руку іншого...

Далі я не стала слухати і тихенько поспішила назад. І, мабуть, у покарання за те, що підслухала розмову, зіткнулася з Лисом під час входу до зали.

- Перепрошую, - сказала першою.

- За крок від моїх рук, - з робленою добродушністю озвався чоловік, - яка прикрість. Знову.

Мені дуже не сподобалося, як заблищали його очі.

- Олексію, - Віталій виріс поруч.

- О, вірні друзі, завжди готові прикрити тили. Воістину чудово, - прохрюкав він і обійшов мене.

Незабаром Ігор із Артуром повернулися. Я все намагалася розглянути в останньому хоч якусь зміну і водночас докоряла собі за це. Артур не з тих, на кого так легко або взагалі можливо вплинути. Швидше за все...

Але зміни все ж таки настали, хоча найімовірніше їх причиною стала зовсім не та розмова з Ігорем.

- Трохи не забув - твої права, - через кілька днів, за сніданком Артур підштовхнув картку до мене.

- Дякую, зайчику мій, - надувши губки, пропищала я.

- Якщо дуже хочеш – можеш скласти іспит. Місце сама вибереш, а я втручатися не стану. Але ти його складеш по-любому, знаєш уже достатньо. Інакше я не ризикував би...

Я вже не чула. Здавалося, весь простір стиснувся на мініатюрній карті в моїх руках, на якій було прізвище "Барінова".

Подивилася на Артура. Він завмер, здається навіть дихання затримав, весь перетворившись на очікування.

- Скажи що небудь...

- Схоже, чутки про те, що бандити забобонні – чиста правда. Вирішив уникнути необхідності робити пропозицію, тому що жоден з тих, хто отримав згоду, так мене дружиною і не зробив?

- Багато разів хотів спитати і не зміг, - відповів він цілком серйозно. І знову його очі здавались безоднею – туги, розпачу та самотності.

- І дарма. Тому що я відповіла б «так»…