read-books.club » Детективи » Кінець Жовтого дива 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець Жовтого дива"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кінець Жовтого дива" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 85
Перейти на сторінку:
відмовитися од почастунку.

— Перевір замки, увімкни сигналізацію, — наказав директор, витираючи масні руки. — І не забудь спустити з ланцюга собак.

Світло погасло скрізь, у будинку перевертня стало темно, як у могилі. Адил-підступний крадькома пішов до сарая. «Напевно, замислив чергову підлість», — подумав я, рушаючи за ким. Увійшовши в темний сарай, Аббасов засвітив кишеньковий ліхтарик і почав длубатися в захаращеному стійлі. Нарешті він, видно, знайшов те, що шукав: раптом купа вугілля, насипана посеред сарая, зрушилася вбік разом з підлогою. Утворився невеликий отвір завширшки з ящик із-під чаю. Адил поліз у нього, натис на якусь невидиму мені кнопку (тепер я збагнув, що він шукав у стійлі); тихо скрипнувши, повільно пішли в землю важкі залізні двері. Пройшовши кілька кроків, Аббасов освітив ще одні двері. Помацавши рукою за фільонкою, він знайшов коротеньку мотузочку, відчепив її, — і двері ніби провалились. Аббасов плазом поліз униз, клацнув умикачем — спалахнуло світло.

Підвал був невеличкий, метрів п'ять на п'ять. Дуже пахло сирістю. Вздовж однієї стіни стояли ящики з коньяком, горілкою, дорогими винами. Вздовж іншої — ящики з атласом, оксамитом. Стеля, стіни підвалу обкладені бетонними плитами, а долівка — глиняна. Відмірявши од дверей два кроки перевертень став навкарачки й заходився по-собачому розгрібати землю руками. У заглибленні з'явився якийсь блискучий залізний палець. Адил висмикнув його, в щілину, що утворилася, вставив ключ, тричі повернув його. І раптом ліва бетонна стіна підвалу почала повільно опускатися вглиб. Переді мною з'явилася друга стіна із суцільних полиць. З однієї Аббасов зняв великий чемодан, відкрив кришку. Я замалим не вигукнув, здивований: у ньому було повно-повнісінько сто- і п'ятдесятикарбованцевих купюр! Зроду я не бачив так багато грошей. Перевертень недбало кинув у чемодан свіженькі пачки десяток, п'ятірок та трояків і, закривши його, поклав на місце. Потім зняв другий. Цей був напхом напханий різними коштовностями: золотими монетами, посудом, прикрасами. Адил-директор узяв три золоті монетки, вкинув до кишені…

А коли він відкрив третій чемодан… сказати по правді, я трохи перелякався. У ньому, холодно полискуючи, лежали три пістолети. Один з них Аббасов запхав у кишеню. Сяк-так стримавши дрижаки в тілі, я вже замірився був плигнути на злочинця, оглушити і зв'язати його, щоб одвезти в міліцію. Насилу вмовив себе не робити цього: схоже, перевертень зі своєю зграєю готувався до нового, страшного злочину, поспішивши, я можу зіпсувати все діло. Довелось, як і раніше, мовчки йти слідом за Аббасовим. Через півгодини ми спіймали таксі і помчали в невідомому напрямку.

— Спасибі, шапочко моя! — прошепотів я.

— Не спіши дякувати, — відповіла вона. — Найскладніше ще попереду…


Таємна нарада в підземеллі

Таксі мчало безлюдними вулицями кудись за місто. Почалися криві вулички, глиняні паркани. Машина зупинилася перед урвищем, яке з'явилося несподівано. Аббасов простягнув шоферові десятку.

— О першій ночі жди мене тут!

Таксист, молоденький хлопець, злодійкуватий на вигляд, зраділо схопив десятку, поцілував її і сховав у кишеню.

— О першій нуль-нуль буду як штик, ака.

Навколо стояла така пітьма, така зловісна тиша, що, якби не чарівна шапочка на моїй голові, я, напевно, кроку ступити не наважився б.

Проминувши смітник, пішли руслом висохлого струмка. Метрів через п'ятсот видерлися на правий берег, спустилися на дно яруги і зупинилися біля високого глиняного дувалу[16]. Відчинила нам бабуся років сімдесяти, а може, й дев'яноста, схожа на знак питання — так зігнули її літа. Говорити вона майже не здужала, з беззубого рота вилітав якийсь зміїний свист. Справжня баба-яга, їй-богу. Переселилася з казки в цей таємничий дім.

— Ти дуже запізнився, верблюденя моє…

— Таксі не було, — буркнув син верблюдихи. — Усі зібралися?

— Зібралися, зібралися, верблюденя моє. Тебе ждуть.

Баба-яга завела нас у сіни, відсунула умивальник праворуч — перед нами з'явився квадратний отвір зі східцями, що вели вниз. По них ми спустилися в підземелля, долівка якого була застелена дорогими килимами. Повітря застояне, душне. Гості, які чекали Аббасова, майже всі лежали на атласних подушках, хто в майці, хто взагалі по пояс голий. Задуха, видно, змагала. Примостившись осторонь, я почав не поспішаючи вивчати кожного з них, намагаючись запам'ятати все, навіть найдрібніші прикмети, що згодом могло нам дуже пригодитися.

У дальньому кутку сидів, недбало розвалившись, дебелий здоровило з бичачою шиєю, тулубом борця. Тугі м'язи його звивалися під шкірою, мов розлючені змії. Двома пальцями він трощив горіхи та мигдаль і жменями кидав у рот. Брови його здавалися мотузком, сплетеним з волосіні, такі були чорні й густі. Після коленого слова він одсапував, мов паровоз, що випускає пару.

Праворуч від Борця сидів чоловічок з вощаним обличчям. Чи то він дуже впрів, чи намастив собі лоба олією — на ньому відбивалося світло лампочки.

Ліворуч від Борця сидів парубок років двадцяти — двадцяти п'яти з довгим конячим обличчям, на лівій щоці глибокий червоний шрам. Усе тіло вкрите татуїровкою: скручена в кільце змія, могила з хрестом, кинджал, голова жінки, написи на зразок: «Не забуду матір рідну», «Од роботи коні дохнуть»… Я охрестив його Конякою.

У протилежному кутку засів такий товстий, череватий чоловік, що я навіть упрів, уявивши, як він спускався в підземелля вузьким проходом. Дихати йому було важко, випускав він лиш якісь хрипи і свисти.

Біля самісіньких дверей навпочіпки сидів такий худющий парубійко, що я просто перелічив усі його дванадцять ребер. Тонюсінька шия, певно, не могла втримати голову, яка раз у раз безсило падала на груди.

— О-о, вчитель з'явився! — почулися в підземеллі зітхання радості й полегшення. Усі присутні схопилися на ноги і всі кланялися Аббасову, притуливши руку до серця.

Адил-підступний пройшов на почесне місце, обкладене пуховими подушками, сів. Худющий парубійко, тримаючи стулені долоні перед обличчям, прочитав

1 ... 31 32 33 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Жовтого дива», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець Жовтого дива"