read-books.club » Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том I 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том I"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том I" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 118
Перейти на сторінку:

— Не вгадаєш, де школа?.. Пішли, — він навіть взяв Валерика за руку, але хлопець не захотів, щоб його вели, як маленького першокласника, вирвав руку і пішов поряд з комісаром.

Зайти в штольню виявилось не так уже й просто. Треба було видертися вгору по східцях, вирубаних у тому ж таки гранітному камені, минути невеличкий майданчик, схожий на капітанський місток на кораблі, і тільки після цього людина опинялась перед входом у штольню.

Схлакова тут знали. Вартовий, червонощокий юнак у теплому ватнику, розтяг повні рожеві губи в привітній посмішці й хвацько підкинув руку до шапки:

— Здрастуйте, товаришу комісар! Новенького привели?

— Як бачиш… Клавдія Василівна є?

— Так точно, є! — відрубав юний солдат підкреслено чітко і наче аж хизуючись своїм умінням говорити мовою військового статуту. — Клавдія Василівна проводить заняття. Але зараз буде перерва… рівно через п'ять хвилин! — уточнив він, щоб комісар не подумав, що він доповідає надто вільно.

Справді, невдовзі пролунав дзвінок — звичайний шкільний дзвінок — почувся різноголосий дитячий лемент, і звідкись, із самого нутра гори, вибігли діти — хлопчики й дівчатка різного віку. Були тут і такі, як Валерик, були й старші, й менші. У багатьох, так само як і у Балерина, на грудях ясніли піонерські галстуки. І він одразу ж загубився серед дітей, злився з ними.

Єхлаков погукав його:

— Пішли, Валерику!

Протиснувшись крізь дитячий гурт, вони попростували довгим підземним коридором з невисокою струпуватою стелею, до якої, підстрибнувши, Валерик міг дістати рукою, повернули у вужчий і коротший коридорчик, відчинили дерев'яні нефарбовані двері і опинилися в підземній кімнаті. В ній, окрім столу з купами зошитів та журналів на ньому і кількох домашніх різноманітних стільців, більше нічого не було.

Від столу їм назустріч пішла вже немолода жінка, взута у звичайні солдатські кирзові чоботи і одягнена в захисного кольору гімнастерку. Густе і пишне волосся її сріблилося сивиною, і здавалось, відбивало світло єдиної матової електролампочки, що звисала з стелі. На обличчі лежали помітні зморшки.

— Добрий день, Клавдіє Василівно, — шанобливо привітався до неї Єхлаков.

— Рада вас бачити, Миколо Євдокимовичу, — відповіла вона, міцно тиснучи йому руку.

«Оце й є моя вчителька», — подумав Валерик і теж привітався:

— Драстуйте, Клавдіє Василівно.

Вона і йому потиснула руку, пройнявши наскрізь поглядом великих виразних чорних очей. Рука у неї була міцна, потиск — твердий, чоловічий.

— До нас?

— Так, до вас, Клавдіє Василівно. Як кажуть, прошу любити й поважати. Валерій Волков, учень четвертого класу.

— Ти — севастополець? — звернулася вчителька до Балерина.

— Тепер уже — севастополець.

— А раніше де жив?

— З Чоргуна я… Тобто не з Чоргуна, а з Чернівців. Ми евакуювалися.

Клавдія Василівна уважно вислухала історію короткого, але сповненого поневірянь та горя Валерикового життя, сказала:

— Сумно все це слухати. Але в нашій школі ти не один такий будеш. Тут багато дітей, які залишилися без батьків, без рідні. Війна… Війна, якої ще не знав світ… Але не печалься, в тебе будуть хороші друзі…

— Мені б краще на передову, — вставив Валерик. Клавдія Василівна посміхнулася докірливо, але м'яко.

— І ти — тієї ж!.. Всім вам хочеться на передову. А вчитись за вас хто буде? Хто після війни наш Севастополь відбудовуватиме? Ти був у Севастополі? Бачив, який він став?

— Бачив.

— Ото ж бо й воно!.. А скільки ще міст і сіл зруйновано німцями! їх усі відбудовувати треба буде… Ти думаєш, мені не хочеться власними руками ворогів бити? Хочеться, Валерику, не менше, ніж тобі. А тільки я розумію, що зараз у мене є важливіший обов'язок — вчити таких дітей, як ти. Ось я і вчу. І ти — вчись. Так разом з тобою ми й будемо робити корисну справу для Батьківщини…

Говорила вона неквапливо і якось так просто, що Валерик мимоволі заслухався, підкоряючись її голосові, її словам. У ньому зринали ще неясні, але дивовижно хвилюючі почуття минулих літ раннього дитинства. Серце огорталося відчуттям тепла рідної оселі, відчуттям дотику ніжних материнських рук. До болю яскраво він пригадав свою маму… Вона була така ж спокійна, лагідна і мудра, як Клавдія Василівна. Ніколи не кричала на нього, навіть не підвищувала голосу, а коли щось говорила, то так переконливо, що її не можна було не послухатись… Валерик дивився Клавдії Василівні в обличчя, а ніби бачив свою маму, образ якої трохи було ніби стерся, затуманився у вихорі війни, а зараз так яскраво вималювався перед ним…

А ще здалося Валерикові, що Єхлаков — не просто випадково зустрінута людина, не просто комісар, який для того, щоб позбутися його, привів оце і здав на руки Клавдії Василівні, а теж ніби його тато, справедливий і добрий, і він піклується про нього, Валерика, хоче йому щастя…

Там, за багатометровою товщиною стін цієї підземної кімнати, ревуть літаки, вибухають бомби, гримлять гармати, з останніх сил відстоюють свої позиції оборонці Севастополя. Серед них зараз мусили б бути і комісар Єхлаков, і Клавдія Василівна, а вони ось сидять і розмовляють з ним, Валериком. Не наказують, як це могли б зробити дуже просто і легко, а саме розмовляють, умовляють, доводять. Чим він заслужив цю увагу? Яке він має право відбирати у них такий дорогоцінний час?!. Валерик навіть здивувався сам собі: як він про це раніше не подумав? Хіба ж не ясно, що він повинен учитись так, як вчаться і оці всі діти, яких він тільки що бачив?

І коли Клавдія Василівна змовкла, він сказав тихо:

— Я все зрозумів… У мене й раніше тільки п'ятірки та четвірки були. І з поведінки завжди — п'ять…

Єхлаков обняв Валерика за плечі, притиснувся неголеною щокою до його

1 ... 31 32 33 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том I"