Читати книгу - "Подружжя по сусідству"

— Так, дійсно, — каже Ресбак. Він бере паузу на відкладання теки й питає далі: — Чи можете ви назвати свій шлюб щасливим?

— Так, — каже Анна. — У нас є певні проблеми, як і в більшості пар, але нам вдається з ними впоратися.

— Які проблеми?

— Це має значення? Як це допоможе знайти Кору?

Вона нетерпляче совається на стільці.

Детектив Ресбак відповідає:

— Ми відправили всіх, кого тільки могли, на пошуки Кори. Ми робимо все, що можемо, для того, щоб її знайти. — І додає: — Можливо, ви можете нам допомогти.

Вона, збентежена, відступає.

— Не розумію, як.

— Які проблеми були у вашому шлюбі? Гроші? Для багатьох пар це велика проблема.

— Ні, — втомлено каже Анна. — Ми не сварилися через гроші. Єдине, через що ми сварилися, — це мої батьки.

— Ваші батьки?

— Вони не люблять одне одного — мої батьки та Марко. Вони ніколи його не схвалювали. Вони вважають, що він мене не вартий. Але він вартий. Для мене він ідеальний. Вони не бачать його хороших рис тому, що не хочуть їх бачити. Ну такі от вони є. Їх не влаштовував жоден хлопець, з яким я зустрічалася. Ніхто не був достатньо гідним. Але його вони ненавидять за те, що я закохалася в нього й одружилася з ним.

— Ну, вони точно не ненавидять його, — каже Ресбак.

— Часом саме так і здається, — каже Анна. Вона дивиться на стіл. — Моя мама думає, що він не вартий мене передовсім через те, що він не із заможної родини, але мій батько, здається, дійсно його ненавидить. Він постійно його цькує.

— А в них немає інших причин його не любити?

— Та ні, аж ніяк. Марко ніколи не робив нічого поганого, — вона сумно зітхає. — Моїм батькам дуже важко догодити, і вони дуже люблять усе контролювати. Вони давали нам гроші, коли ми тільки починали, і тепер думають, що купили нас.

— Вони давали вам гроші?

— На будинок, — вона червоніє.

— Тобто не в борг?

Вона киває:

— То був подарунок на весілля, щоб ми могли купити будинок. Без їхньої допомоги ми б не купили власного житла. Будинки такі дорогі, принаймні гарні будинки в гарному районі.

— Розумію.

— Мені подобається наш дім, — зізнається Анна. — Але Марко не подобається почуватися винним. Він не хотів приймати весільного подарунка. Він би краще зробив усе сам і пишався б цим. Він дозволив їм допомогти заради мене. Він знав, що я хотіла будинок. Він був би радий почати із сякої-такої маленької квартирки. Часом я думаю, що припустилася помилки.

Вона знову викручує руки на колінах.

— Можливо, краще було відмовитися від їхнього подарунка, почати життя з якогось миршавого місця, як це робить більшість пар. Можливо, ми й досі були б там, але були б щасливіші, — вона починає плакати. — А тепер вони вважають, що зникнення Кори — його провина, тому що то була його ідея — лишити її вдома саму. Вони постійно мені про це нагадують.

Ресбак підсуває до Анни коробку із серветками. Анна бере одну й витирає сльози.

— Але що я, власне, можу сказати? Я намагалася захищати його, але то насправді була його ідея. Мені вона не подобалася. Я досі не можу повірити, що погодилася на таке. Я собі ніколи не пробачу.

— Що, на вашу думку, сталося з Корою, Анно? — питає детектив Ресбак.

Вона дивиться повз нього на стіну й насправді не бачить нічого.

— Я не знаю. Я все думаю і думаю про це. Я сподівалася, що хтось викрав її заради грошей, через те, що у мене заможні батьки, але ніхто не намагається вийти з нами на зв’язок, тож… я не знаю, важко дивитися на це оптимістично. Спершу Марко вірив у цю версію. Але тепер і він втрачає надію.

Вона знову дивиться на детектива. Риси її обличчя наче загострилися.

— Що як вона мертва? Що як наша дитина вже мертва? — Вона зривається на плач. — Що як ми ніколи не знайдемо її?

Ресбак перевірив комп’ютер Марко. Воно й не дивно, що Марко через це хвилювався. Хоча й не було нічого особливого в тому, що людина у становищі Марко гуглила про післяпологову депресію, історія його браузера свідчить, що він досить далеко просунувся у вивченні післяпологового психозу. Він читав про жінку з Техасу, яку визнали винною в тому, що вона втопила п’ятьох дітей у ванній. Він читав про матір, яка вбила дітей, завівши машину в озеро, про жінку з Англії, яка задушила дітей у гардеробній. Він читав про інших жінок, які втопили, зарізали або задушили своїх власних дітей. Це, на думку детектива, означало, що або Марко боявся, що в його дружини психоз, або та інформація була йому потрібна з інших причин. Ресбаку видавалося, що Марко рив дружині глибоку яму. Дитина ж була лише побічним ефектом. Невже він просто хотів піти?

Але ця теорія — не з його улюблених. Як відзначила Анна, психозу в неї немає. Жінки, які вбили своїх дітей, вочевидь, переживали напади психозу. Якщо вона й убила дитину, то, можливо, випадково.

Ні, його улюбленою теорією було те, що Марко влаштував викрадення для того, щоб як викуп отримати життєво необхідні гроші, — хоча Марко й сказав, що все влаштується, але його бізнес, з усього видно, у халепі.

Їм не вдається встановити, що то було за нічне авто. Ніхто не повідомив про те,