Читати книгу - "Спокутий гріх"

— О, Господи, — взялася за голову Уляна. — Не можу повірити. Тимур…

— Щось не так? — насторожилася Емілія. — Ти ж його знаєш? Він правда не одружений? — запереживала.

— Знаю, — добродушно усміхнулася Мостова. — Розлучений. Уже більше року. Хоча по факту з Тамарою вже давно не жили. Я їх разом і не пам’ятаю. У нього донька є, Діана. Ми в театрі бачилися. Років на дев’ять молодша за тебе… От же ж Тимур… — весело похитала головою. — Так, він прекрасний адвокат. З яких тільки ситуацій не витягував мого Ігоря, — захитала головою. — Треба визнати, в юриспруденції йому важко знайти рівних. Один з найкращих спеціалістів у своїй справі. Має власне адвокатське бюро. Щоправда… — на мить задумалася.

Емілія майже перестала дихати. Відчувала, що Уляна знає більше, ніж каже. І це не дивно. Такий чоловік, як Тимур, навряд чи одинокий.

— Була в нього молода пасія, — задумано продовжила Мостова. — Нора, здається. Але, якщо він зараз з тобою — значить, там все закінчено.

— Нора, кажеш, — сумно замислилась Емілія.

— Ага, — наливаючи чай, підтвердила. — Нора. Вони до-овго зустрічалися. Років чотири чи навіть п’ять, — стисла чоло, намагаючись згадати. — Дуже сподівалася, що після розлучення Тимур покличе її заміж. Але…

— Але? — зупинила на подрузі питальний погляд Емма.

— Не покликав, — розвела руками та.

— П’ять років зустрічався — і не покликав? — здивувалася Макарова.

— То не були якісь особливі стосунки, — байдуже скривилася Уляна. — Скоріше — здоровий спосіб життя, що називається.

— Але ж ти кажеш, вона сподівалася…

— Тимур не приховував, що майбутнього у них немає, — перебила її подруга. — Про це знали всі. Вона тішилася ілюзіями, сподівалась на свою молодість. То був єдиний її козир.

— Бачу, ви й справді добре знайомі. Розкажи про нього, — раптом попросила Емілія.

— Сильний, вольовий, — із задоволенням почала перераховувати найкращі якості Батуріна Уляна. — Відповідає за свої слова, не дає порожніх обіцянок.

Емілія відчула, як по тілу пробігли приємні мурашки. Згадала ранкову розмову з Тимуром. Наскільки сильно його образило те, що вона дозволила собі припустити, наче він кидає слова на вітер. Це ледь не поклало край стосункам, які ще й не почалися.

— Цілеспрямований, — насолоджуючись неабиякою увагою Емми, продовжувала згущувати фарби Уляна. — Ставить перед собою мету й досягає її, чого б це йому не коштувало. Розуміє, що головне, а що другорядне. На дрібниці не розмінюється. Успішний. Вміє заробляти гроші. Здатний забезпечити дорогих йому людей. Наприклад: Діану й Тамару. Хоч шлюбу вже немає. Відповідальний. Не боїться приймати доленосні рішення. Турботливий. Це й зводить з розуму всіх його обраниць. Ну й, нарешті — сексуальний. Не знаю, який він там у ліжку, але можу лише припустити… — заливаючись веселим сміхом, закотила очі.

Вона насолоджувалася своєю промовою, бо бачила, як жадібно ковтає кожне її слово закохана Емілія. Такою щасливою Макарову не бачила. Адже з Антоном на сердечному фронті у них розуміння не було. Тому раділа за подругу й намагалася підтримати. Та й Тимуру довіряла. Якщо Емілію й здатен ощасливити чоловік, то кращої за Батуріна кандидатури шукати було годі. Адже він майже відповідав описові Уляни.

— І найголовніша якість, — урочисто виголосила Мостова, — завжди вірний своїй партнерці. Наведу приклад на Норі. Спільного майбутнього Батурін з нею ніколи не планував. Знаю точно. Ігор мені розказував. Але поки вони зустрічалися — про інших жінок я не чула. То ж, якщо ви зараз разом — вітаю! Тимур — ідеальний чоловік. І нехай все у вас буде добре. Бо сказати, що ти закохана по вуха — нічого не сказати.

— Ну, щоб аж настільки… — почервоніла й засоромилася Емілія.

— Ага, — засміялася Уляна. — Я говорила про нього без упину, як вірменське радіо. А ти ні разу не перебила. Слухати стільки загальновідомої нісенітниці про чоловіка може тільки засліплена любов’ю жінка.

— Справді, — весело погодилася Емма. — Навіть чай охолов, — простягла свою чашку.

Долгаєв не їхав, а буквально летів до Емілії. Після її зізнання — начисто втратив сон і апетит. Але знайшов у собі сили й витримав паузу: ні ввечері, ні вранці не зателефонував, не поцікавився станом пацієнтки.

«Терпіння красить чоловіка, свідчить про його внутрішню силу й витримку», — вирішив.

До того ж, підкутий досвідом своїх амурних друзів Олега й Тимура, знав: очікування розпалює в жінці бажання.

Отже, час настав. Зараз він відкриє їй свою душу. Емілія зрозуміє, що їхні почуття взаємні й, зворушена, у сльозах кинеться йому на шию. Він, без сумніву, зробить її щасливою. Бо хто ліпше за нього знає цю, побиту життям, нещасну молоду жінку, хто краще залікує сердечні рани?

Дорогою зупинився, купив розкішний букет квітів.

Вже біля під’їзду на мить засумнівався. Може, не слід поспішати? Дочекатися її наступного візиту й там, у клініці про все поговорити?

Та внутрішній голос підказував, що розв’язка їхніх стосунків зараз у квартирі. Тому необхідно зайти й розставити всі крапки над і.

Піднявся.

Ось потрібні двері.

Хвилюючись, видихнув і простягнув тремтячу руку до дзвінка.

Ні. Не нажав.

Ще раз поправив на собі одяг, погладив квіти.

Подзвонив.

Завмер очікуванні.

Раптом почув, як клацнув замок.

Серце Долгаєва закалатало, як скажене, боляче гупаючи по ребрах. Руки помітно затрусилися.

Опустив голову в очікуванні.

— Денисе? — несподівано почув здивований чоловічий голос. — Не знав, що у твою методику лікування входить відвідування пацієнтів на дому. Та ще й з квітами… — іронічно хмикнув.

Різко підняв голову й… отетерів…

Тимур?!!!

У її квартирі?! Ще й поводиться, як господар?!!!

Що це все означає?

У голові злегка запаморочилося від нервового перенапруження. Намагався опанувати себе.

— Ти? Але… Як? Чому? — не міг прийти до тями. — Що тут робиш?

— Кормлю