Читати книгу - "Спокутий гріх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Де Емілія?! — раптом крикнув Денис. — Еммо! — грубо відштовхнув Тимура й забіг всередину.
— Її немає, — схрестивши руки на грудях, відповів Тимур й важко обперся на стіну. — Пішла у справах.
— Ти не відповів на питання, — вороже нагадав Долгаєв. — Як потрапив сюди?
— Я й не збираюся нічого пояснювати, — широко розкрив перед ним двері, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. — Спитаєш про все Елю на наступному сеансі.
— Елю? Ти геть збожеволів? — злобно просичав у відповідь Долгаєв. — Тобі що, молодих дівчат не вистачає? Не смій, чуєш? Навіть не думай до неї наближатися, — сипав погрозами. — Вона пережила страшну трагедію. Живе буквально на межі. Їй здається, що сильна, все витримає. Та насправді — найменший викид адреналіну здатен вбити її. Бо стоїть на краю прірви, з якої може навіть легкий подих вітру знести в безодню.
— Скільки ти її ведеш? — сердито насупив брови Тимур. — Більше року, якщо не помиляюся. То чому вона досі на краю прірви? Га?
— Тому що треба роки, аби таке забути, — впевнено відповів.
— Які роки? — іронічно скривився Батурін. — Що ти верзеш? Таке неможливо забути! — крикнув. — Ніколи! Невже, як дипломований, лікар вважаєш, що настане день, коли Емілія прокинеться — й не згадає, що в неї були діти? Маячня! З цим треба навчитися жити!
— А ти той, хто навчить, так? — божевільно засміявся.
— Я — той, хто буде поряд, — спокійно відповів Тимур. — Бо люблю.
Що відбулось далі Батурін до пуття й не зрозумів. Від блискавично-потужного удару по обличчю ледве втримався на ногах.
— Любиш?! — зірвався, мов божевільний, Долгаєв. — І Тамару любив, і Нору! Так?! Не одній закоханій пасії серце розбив! Молодою дівчиною користувався роками, а потім просто викинув: нехай інші підберуть — так розумієш любов? Та ти уяви зеленої не маєш, що означає це слово. Чуєш?
— Ану охолонь, — зціпивши зуби, люто процідив Тимур прямо йому в обличчя, даючи зрозуміти, що не має наміру далі терпіти дитячу істерику.
Напевно Денис добре розбив йому губу, бо відчув у роті солоний присмак крові й сердито сплюнув.
— Тамара — мати моєї дитини. Про Нору завжди згадуватиму з теплотою, — гнівним погрозливим тоном відчеканював кожне слово. — За криве слово про кожну з них я тобі язик вирву і не зважатиму, що — друг. Емілія — у моєму серці, — приклав руку до грудей. — Вона — жінка, з якою хочу зустріти захід свого сонця. Взяти справжній шлюб у церкві.
Долгаєв не витримав і відступив крок назад. Нарешті зрозумів, що необдуманий помах руки зараз може коштувати йому кількох зламаних ребер. Тому мовчав, наче води в рот набрав. Сміливість, що лилася з нього рікою ще кілька хвилин тому, розсіялася, як вранішній туман. Залишилися лише повні образи налякані очі.
— Завтра я прокинуся й не пам’ятатиму про твій візит, — серйозно продовжив Тимур. — Адже ми — друзі, — саркастично промовив. — Але, якщо ти миттєво не зникнеш з очей…
Денис різко вискочив з квартири, голосно грюкнувши дверима на прощання. Мов обпечений вискочив на подвір’я. Клацнув сигналізацією свого авто і вже хотів сісти, як раптом помітив Емілію, яка виходила зі щойно припаркованої машини.
Вона сиділа на місці… водія!!!
Долгаєв так і завмер де стояв.
— Денисе? — здивовано озвалася Емма. — Якими шляхами? — підійшла, щоб привітатися.
— Ти за кермом? — питанням на питання відповів ошелешений.
— Нарешті відчула, що готова, — усміхнулася. — Але ти не відповів, — нагадала.
— Та ось… — важко проковтнув комок образи, що боляче застряг у горлі. — Хотів переконатися, що з тобою все добре. Бо після нашої останньої розмови…
— Я дуже вдячна, — ласкаво перебила його Емілія. — Правда. Якби не твої сеанси… — ніжно взяла його руку у свої долоні. — Навіть не знаю, як пройшов би цей рік. Ти навчив мене жити з цим болем. Не розмежовувати минуле й майбутнє, а вміти поєднувати. Головне, щоб у душі кожне займало своє місце. Минуле належало минулому, теперішнє — теперішньому, а майбутнє… — глибоко замислилася й не договорила.
Долгаєв підняв очі й боляче глянув на вікна її квартири…
— Ти порадив відкрити своє серце новим почуттям, — продовжила Емма, — і знаєш…
— Знаю, — не витримав Денис. — Я з ними щойно привітався, — кивнув на машину Тимура, теж припарковану у дворі. — Будь щаслива, — підніс до своїх уст і поцілував її руку. — Я завжди до твоїх послуг, — сідаючи в машину, боляче посміхнувся на прощання. — Якщо буду потрібен — телефонуй.
Емілія зайшла у квартиру. Її увагу відразу привернули бурі плями на підлозі коридору й букет квітів на комоді.
Почула у ванній кімнаті шум води й різко відчинила двері. Тимур вмивався, обережно притискаючи рушника до пораненого рота.
— Що сталося? — не на жарт налякалася.
— Забув зачинити верхні дверцята на твоїй «просторій» кухні й от результат, — гірко усміхнувся й присів на ванну.
— Ага, — не повірила. — Це тому у коридорі повно крові? Ви що? Посварилися з Денисом?
— Моя Еля, — серйозно глянув на неї Тимур, узяв за талію й наблизив до себе. — Моя дівчинка, — погладив хвилясте волосся.
— Еля? — прошепотіла зворушена до глибини душі. — Так називав мене лише батько. Як давно я не чула…
— Він живий? — раптом поцікавився Батурін.
— Не знаю, — важко зітхнула. — Сподіваюся. Батьки розлучилися, коли я ще дитиною була. Мама забороняла нам спілкуватися.
— А він хіба не наполягав? — нахмурився.
Адже й на мить не міг уявити, що не спілкуватиметься зі своєю дочкою.
— Одного разу я знайшла листи, які він писав мені. Але мама… — різко замовкла.
Тимур задумався…
— Люба, ти вінчана? — несподівано запитав.
— Яка? — відразу й не зрозуміла молода жінка, яка за своє життя й не пам’ятала, коли у церкві була.
— Ви з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокутий гріх», після закриття браузера.