Читати книгу - "Дженні"

помістив сітку під Пітером та Дженні та з переможним криком «Дістав їх!» витяг обох із води і поклав на дно шлюпки, де Пітер слабко рухався, намагаючись звільнити ноги від сітки і відчуваючи, що от-от заплаче від полегшення і вдячності, а Дженні Болдрін зовсім не ворушилася.

— Усім приготуватися! — репетував Анґус. — Тримайте весла! Правий борт, лівий борт! Зараз ЗАНУРЮЄМО Й ТЯГНЕМО.

Усі моряки занурювали весла у воду й витягали їх із води так, як їм заманеться, але якимось чином, незважаючи на це, шлюпка, ледь не перекинувшись, змогла розвернутися й почала безладно рухатися до «Графині», що очікувала на неї.

На носі містер Стрейчен присів і, приязно дивлячись на Пітера та досі нерухому Дженні, пробурмотів:

— Та се чудо, диво природи. Вони ніц не зможуть заперечити на сю розповідь у Ґлазґо в «Короні та Чортополосі», — і він почав репетирувати… — Не видержавши стояти осторонь, доки його любка гине в безжальному морі, хоробрий жилавий кіт, переступивши через природну огиду до води, здійснив здоровенний стрибок і поплив, щоб врррррятувати своє справжнє коханнє…

Містер Бокс, тесля, роблячи помах веслом, пирснув і зазначив:

— Не боїшся, що влетить від старого, коли він прокинеться. Чекайте, вийде зі своєї каюти Сурліс і побачить, що Стрейчен зупинив корабель, пустив на пси час, вугілля і гроші, не спитавши його дозволу. О, чую, він поб’є увесь посуд, ага.

Моряк-відлюдник сказав:

— Йой, шо правда, то правда, але ж не пощастить, якщо смугасточка випустить дух, і хоч я повністю підтримую містера Стрейчена і готовий об’єднати зусилля для ефективного порррррятунку. Все-таки результати рахуються, хоч я боюся, що одна кішка таки втопилася.

Пітер відчайдушно боявся того ж, бо Дженні лежала на дні шлюпки нерухома, як мокра ганчірочка, й нічого, здається, не ворушилося під її гострими ребрами.

Було очевидно, що містер Бокс має рацію і на «Графині Ґрінок» їх зустрінуть не надто приязно. Бо біля трапа, який спустили, щоб дати команді можливість повернутися на борт зі шлюпки перед тим, як її витягнуть із води за допомогою шлюпбалок, стояв капітан Сурліс, схожий на величезну грозову хмару. Його твідовий костюм кольору солі з перцем був щільно застібнутий на всі ґудзики, фіолетовий галстук войовничо обвивав горло, як ошийник сенбернара, а гірчичний капелюх трілбі стирчав прямісінько на маківці. Маленькі очі мружилися від люті, а крихітний рот зійшовся у найменшу цятку, яку можна лишень уявити. Усі його численні підборіддя тремтіли.

Настрій капітана аж ніяк не покращився від того розгардіяшу, який наробила команда, затягуючи шлюпку на борт, ледь не протаранивши човном «Графиню» і зламавши у процесі весло, але за допомогою криків Анґуса з цим нарешті вдалося впоратися.

Містер Стрейчен схопив Пітера і тримав під пахвою. Під пахвою другої руки перший помічник ніс непритомну Дженні з опущеною вниз головою. З неї скрапувала цівка води. Він подряпався вгору сходами трапу і на борту «Графині» зустрівся з капітаном.

Сповнений довго стримуваного гніву, капітан Сурліс зробив протяжний глибокий вдих перед тим, як заговорити. Цілком можливо, гучний лютий крик мав вирвати під порки димаря, обвалити бізань-щоглу й підняти містера Стрейчена до Кембрійських вершин, що створювали цій морській драмі віддалене тло.

Замість цього в капітана вихопився тоненький високий пронизливий писк:

— Ну, МІСТЕРЕ Стрейчене! Чи не розважите мене своєю розповіддю? Чому ви дали наказ зупинити мій корабель і займаєтесь веслуванням на морі, доки містер Макданкелд жене котли для плавання…

На жаль, містер Стрейчен для пояснення цього випадку обрав байку, яку він, прибувши до Глазго, збирався розповісти у своєму улюбленому пабі «Корона та Чортополох». Ознайомивши капітана Сурліса з подіями, що передували падінню Дженні за борт, він розпочав свою промову:

— Не видержавши стояти осторонь, доки його любка гине в жорстокому морі… — І зрештою він виснував: — за таких обставин видавалося правильним зупинитися, спустити шлюпку й вийти на порятунок.

Капітан Сурліс знову вдихнув сорок кубічних ярдів повітря і пропищав:

— Святий Ендрю, містере Стрейчене, ЗАРАДИ ЧОГО? Заради двох паршивих приблудних коті…

Містер Стрейчен виструнчився:

— Доказ, сер, одного з див природи. Хто повірить, що кіт зневажив безпеку й комфорт цього судна, щоб приєднатися до своєї подруги в безжальному морі? Але ось вони обоє, і хто посперечається з таким доказом?

— Доказ! ДОКАЗ! — пропищав капітан Сурліс, хоч того об’єму кисню, який він захопив, вистачило би принаймні щоб розколоти «Графиню» навпіл, — ДОКАЗ! Ти, безголовий дурню! Який це доказ, якщо одна кішка здохла, а друга напівздохла? Рудий базіко, та хоч вистави їх на ринковій площі на карнавалі Майклмас, ніхто не повірить твоєму безглуздому пашталаканню…

Пітеру здавалося, що його серце розірветься від горя після слів капітана про те, що Дженні мертва. Затиснутий під рукою містера Стрейчена, він бачив спантеличений вираз, який з’явився на обличчі помічника, коли той намагався осмислити аргументи капітана:

— Але, сер, — заперечив містер Стрейчен, — який переконливіший доказ я маю надати, коли ось у них перед очима ці двоє, яких виловили з моря, — ті самі коти, про яких вони ще почують оповідку.

— Містере Стрейчене! МІСТЕРЕ! — видушив капітан Сурліс в останньому вибухові обурення, гніву й люті, який призвів до того, що його голос піднявся до схожого на трель туркотіння. — Ви зобов’язані виконувати мої накази. З цієї лихої для вас години ви йдете зі своєї посади, звільняєтесь від усіх обов’язків. А ще ви викинете дохлу кішку за борт. Як на мене, то й другий кіт хай стрибає за нею. Коли ми прибудемо до Ґлазґо, ви передасте мені документи і приготуєтесь попрощатися з цим ремеслом. Ви звільнені.

Після наказу кинути бідолашну Дженні за борт Пітер випручався з рук містера Стрейчена, стрибнув на палубу і приготуватися битися, щоб запобігти цьому, не усвідомлюючи, що попри все містер Стрейчен не має наміру слухатися капітана. Тієї миті першого помічника менше непокоїло те, що його звільнили з роботи, ніж сумніви Сурліса в правдивості доказу найдивовижнішої історії, яка трапилася за його пам’яті.

Віддавши