Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну я тобі зроблю! — зашипів він. — Та я тебе з лайном змішаю!
— Ваша благородь, ви мені погрожуєте? — спитав я гучно, щоб у коридорі чутно було. Капітан аж із лиця спав, а люд обурено загомонів.
— Мовчати! Мовчати! — знову зашипів він.
— Слухаюся, мовчати! — гучно доповів я.
— Ти мені дурника тут не ламай!
— Слухаюся, не ламати дурника! — відповів я, капітан ледь не луснув від люті, а у двері почали стукати.
— Що там відбувається? Дайте поспілкуватися Івану Карповичу з пресою! Автографи, автографи! Пропустіть лікаря! — кричали у коридорі.
До палати зайшов Антон Тимофійович.
— Капітане, ви принесли наказ? — спитав лікар.
Капітан подав йому якийсь аркуш із печаткою.
— Івана Карповича Підіпригору запрошують для бесіди до військової контррозвідки у справі номер двісті вісімдесят шість дріб п’ятнадцять, — гучно зачитав Антон Тимофійович. — Що ж, ввіряю нашого шановного пацієнта військовій контррозвідці.
Його слова вже повторювали в коридорі. Капітан то білів, то червонів, вагався між панікою та істерикою, здається, в його план не входило сповіщення всього Києва про те, де я перебуватиму. Він крутився на місці, мабуть, не знав, що робити далі. Нарешті підскочив до мене.
— Ану ходімо, голубчику! — Капітан сказав це з таким тріумфом, наче спіймав особливо небезпечного шпигуна.
— Слухаюсь, ваша благородь! — відповів я і радісно усміхнувся. Капітана аж перекосило, наче тухле яйце понюхав.
Він пішов першим, відчинив двері — це було непросто, бо в коридорі стояв натовп. Народу — сила! Кілька сотень. Мене побачили, зааплодували.
— Слава Івану Карповичу! — кричали.
— Слава государю імператору! — відповідав я.
Натовп легко відтіснив і солдата, і капітана, незважаючи на його крики, підхопив мене на руки, почав гойдати. Стеля висока, то можна.
— Для чого вас везуть у військову контррозвідку? — спитав мене той же газетник, що розпитував і капітана.
— Не знаю, але думаю, що якась важлива справа, інакше для чого було б переривати моє лікування.
— Мовчати! — кричав десь капітан. — Державна таємниця!
Він намагався пробитися до мене, але куди там.
— Ось бачите, їх благородь капітан Корякін із військової контррозвідки сказав, що державна таємниця, то я мовчатиму.
Мене на руках винесли на вулицю. Там уже стояв цілий мітинг, аж рух по вулиці зупинився. Я славив правлячий дім і закликав підтримувати одне одного у важкі воєнні часи. Нарешті зі шпиталю випхався капітан із солдатом. Кинувся до мене, мабуть, із не дуже дружніми намірами, але тут же затнувся, бо на нього дивилися сотні людей. Удав, що поправляв мундир. Потім махнув у бік авто, що стояло неподалік.
— Іване Карповичу, прошу, — навіть примусив себе посміхнутися.
— Дякую, пане капітане, — кивнув я і сів у авто. На заднє сидіння.
Поруч примостився солдат, а капітан — попереду. Рушили. Натовп проводжав мене оплесками, кричав моє ім’я. Капітан дивився на це перелякано, йому наче заціпило. Ожив тільки згодом, коли натовп залишився далеко позаду. Подивився на мене з усім гнівом, на який був здатний. Я ж дивився з усім можливим чинопочитанням, і це його чомусь дратувало.
— Думаєш, дуже хитрий? — нарешті спитав він. Пошепки, але скільки в тому шепотінні було отрути!
— Я, ваша благородь, людина тепер військова, то мені не думати треба, а накази виконувати, — доповів начальству.
— А-а-а! — роздратувався він і відвернувся.
Хвилин за десять ми приїхали до непомітного сіренького будинку на Подолі. Я в тих місцях частенько бував, проте не знав, що тут розташована військова контррозвідка. Мабуть, якесь таємне приміщення, можливо, для зустрічей із агентурою. Ми пройшли на другий поверх, там нам відчинили двері хлопці в цивільному, але під піджаками я помітив револьвери. Мене залишили почекати у довгому порожньому коридорі, а капітан пішов кудись, мабуть, доповідати начальству про обставини моєї доставки.
Обставини, здається, керівництву не дуже сподобалися, бо з-за стін почулося: «Ідіот! Кретин! Йолоп! Тихо треба було! Весь Київ тепер знає! Корякін — Розкорякін! Місто тільки про це й гуде!» Важко було не погодитися, бо Київ тепер таки знав, у кого я. Та мене хвилювало, що ж такого вони готували, що краще було, аби не знав?
Подумати про це я не встиг, бо у коридор вибіг розчервонілий капітан, у якого аж руки тремтіли від переляку.
— За мною! — наказав він і повернувся до кабінету.
— Слухаюся! — сказав я і пішов за ним.
Це був великий кабінет із масивним столом і книжковими шафами. За столом сидів підполковник, якого я вже бачив. Він був у поганому гуморі, але стримувався. До тієї миті, поки я не почав карбувати крок, а потім став струнко і гучно доповів:
— Пане підполковнику, за вашим наказом прибув!
Тут підполковник аж підскочив і заверещав:
— Досить ламати дурня!
— Слухаюся!
— Підіпригора, ти мене не одуриш!
— Так точно!
— Сволото!
— Ніяк ні!
— А-а-а-а! — Підполковник закрутився, наче тигр у клітці. Потім стиснув кулаки, розлючено подивився на мене, глибоко задихав. Ледь не луснув зі злості, але стримався, почав заспокоюватися. Нарешті посміхнувся, хоч та посмішка не віщувала нічого доброго. Сів у крісло. — Сідай, Іване Карповичу.
— Слухаюсь! — Я сів. Сидів із прямою спиною, як і потрібно перед начальством.
— Що ж, Іване Карповичу, грати ти вмієш, але тепер можеш припинити. Ні для кого. Я знаю, що ти не дурень, яким хочеш здаватися.
— Слухаюсь! — кивнув я і зробив серйозне обличчя.
Підполковник скривився.
— То не хочеш по-хорошому? — спитав тихенько.
— Не можу знати, ваша благородь! — дивився, як міг, щиро.
— Ваню, хоч прикидатимешся дурнем, хоч ні, все одно це тебе не врятує. Бо матеріалу на тебе ми назбирали багато.
— Так точно!
— Та він знущається! — закричав капітан і підхопився. Але я на нього й уваги не звернув, бо головний тут був підполковник, і без його команди нічого не станеться.
— Сядьте, капітане, — наказав підполковник. — А ти, Ваню, подумай, що оцим своїм дуркуванням ти ж власноруч собі зашморг на шиї затягуєш. Розумієш?
— Ніяк ні!
— Добре, тоді почитаймо матеріали твоєї справи, може, відпаде в тебе бажання блазнювати. Так, почнемо, мабуть, із твоїх подвигів у Одесі! — Полковник хижо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.