Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Симулянт! Негідник! Припини клеїти дурня! — заверещав капітан.
— Вставай! — спокійніше сказав підполковник.
— Вставай, гаде! — Капітан аж вихопив револьвер, мабуть, сподівався мене налякати. Тільки я тих револьверів бачив уже стільки, що не налякаєш мене.
— Ви вже вибачте, панове офіцери, що не можу. Лікаря позвіть, якщо він дозволить, тоді підведуся, а порушувати дисципліну у воєнний час не збираюся, — пояснив їм.
— Та я тебе!.. — крикнув капітан і замахнувся, щоб ударити мене рукояттю револьвера, коли до палати зайшов Антон Тимофійович. Аж зблід, коли побачив, що мене оточили двоє у військовій формі, один іще й револьвером замахується. Зблід лікар, але не злякався.
— Що тут, у біса, відбувається? — спитав грізно.
— Ми з військової контррозвідки! Ідіть звідси, не заважайте! — крикнув йому капітан.
Дарма він так, бо лікарі такі люди, що звикли до поваги.
— Панове, тут — шпиталь і тут ви заважаєте! — закричав розгніваний лікар.
— Та я... — почав було капітан і наставив револьвер на Антона Тимофійовича.
— Припинити! — наказав підполковник, який, видно, скандалу не хотів. — Пане лікарю, в нас є справа до хворого Підіпригори. Ми заберемо його.
— Ні. Здоров’я Івана Карповича не дозволяє його турбувати, — заявив лікар.
— Та він придурюється! — закричав капітан, його начальник невдоволено закрутив головою. — Він здоровий, наче бик, просто симулює!
— Цими словами ви ставите під сумнів мою фаховість і фаховість моїх колег! — задерикувато сказав лікар. — Чи є у вас для цього хоч якісь аргументи? Я двадцять років пропрацював у цьому шпиталі без жодної догани!
— Вибачте пана капітана, — знову втрутився підполковник. — Ми в жодному разі не ставимо під сумнів ваш діагноз, але Підіпригора нам потрібен. Для розмови. Це забере кілька годин, після чого буде вирішено, чи він повернеться сюди.
— Я несу відповідальність за здоров’я Івана Карповича. Не просто несу, а особисто перед Великим князем Сергієм Михайловичем!
— Великий князь зараз лікується на Кавказі! — дратувався капітан.
— Побажаймо йому здоров’я, — спокійно сказав лікар.
— Нам він потрібен, — кивнув у мій бік підполковник. — Справа державного значення!
— Цілком можливо, але я дозволю вам забрати Івана Карповича лише за наявності наказу. Письмового.
— Почалася війна, не час розводити бюрократію! — крикнув капітан.
— Війна не привід для безладу, — холодно відповів лікар.
Офіцери гнівно дивилися на лікаря, мабуть, розумували, наскільки він рішуче налаштований. Достатньо рішуче.
— Що ж, добре, буде наказ. Але ми виставимо біля палати охорону! — нарешті сказав підполковник.
— У цьому є необхідність? — здивувався лікар.
— Так, є!
— Воля ваша.
Офіцери пішли, лікар залишився, почекав, поки вони зачинять за собою двері. Глянув на мене.
— Щось трапилося, Іване Карповичу?
— Не знаю. Мабуть. Я ж казав вам про моїх ворогів, через підступи яких мусив піти добровольцем. Здається, вони вирішили не забувати про мене і на війні.
— Палата на другому поверсі. Не дуже високо. До того ж поруч пожежна драбина. А Київ місто велике...
— Дякую, Антоне Тимофійовичу, але в мене донька, хутір, кохана жінка. Я не можу втекти і підставити їх під удар.
— Тоді чим я можу вам допомогти?
— Ви не знаєте цих офіцерів? — спитав я.
— Тільки капітана. Його прізвище Корякін.
— Добре, — кивнув я. — Може, хтось у шпиталі ще схоче узяти в мене автограф? То повідомте їм, що я скоро поїду і зараз остання можливість поспілкуватися зі мною. Нехай більше людей бачить, хто мене забирає.
— Тоді, може, і не тільки зі шпиталю? — посміхнувся лікар.
— Можна. Газетники могли б зацікавитися.
— Добре. Я думаю, зацікавляться. А ви поки відпочивайте.
Лікар пішов, я підвівся і одягнувся. Насправді почувався я добре, але сподівався ще деякий час відлежатися. Аж тут тобі контррозвідка. І гадки не мав, для чого я їм. Але впевнений був, що не для чогось приємного. Чув, як біля дверей ходить хтось у чоботях. Мабуть, солдата поставили. Стережуть.
— Що таке? Ану відійдіть! — почув я крики з-за дверей. — Не можна! Не можна! Відійдіть!
— Та ми до Івана Карповича! Тут же Іван Карпович?
— Який ще Іван Карпович?
— Ну, Підіпригора!
— Підіпригора? — здивувався солдат. — Ану стійте! Стійте! Відійдіть, трохи!
Якесь борсання за дверима, потім їх відчинили, визирнув солдат. Молодий хлопець років двадцяти. Глянув на мене. Здивувався.
— Ой, а ви ж Іван Карпович Підіпригора, славетний сищик? — спитав у мене.
— Так точно, я і є.
— А чого вас охороняють?
— Не знаю, це ж військова контррозвідка так вирішила. Може, від німецьких шпигунів бережуть?
Почув, як у коридорі загомоніли: «Від німецьких шпигунів! Контррозвідка! Охороняють! Німці хотіли вбити нашого Івана Карповича! Негідники кайзерівські!»
— Той, тут люди прийшли. По автографи, — сказав мені солдат, наче питав поради.
— То пусти їх.
— А начальство не лаятиметься?
— Ну а що ж тут поганого? Так би мовити, підтримка патріотичного духу! Пускай!
— Так, заходити, тільки по одному! — наказав солдат.
Я приймав, але відпускати людей не поспішав, спочатку розпитував, для кого автограф, потім робив красивий і розлогий підпис, балакав із людьми. Коли капітан з’явився за півгодини, то від палати моєї стояла величезна черга, кажуть, аж до першого поверху.
— Це що таке? — почув я крик капітана.
— Ваша благородь, шанувальники таланту Івана Карповича...
— Припинити! Припинити! — затіяв капітан істерику.
— Пане офіцере, ну будь ласка! — почав просити натовп.
— Я його забираю! — відрізав капітан.
— А для чого? Ви ж із військової контррозвідки? — спитав хтось.
— А ти хто такий, що запитуєш?
— Я з газети «Киевлянин», ми чекали на приїзд Івана Карповича, але він затримувався. Потім дізналися, що Підіпригора у шпиталі під охороною військової контррозвідки! Чи правда, що на славетного сищика полюють німецькі шпигуни?
— Державна таємниця! — закричав капітан. — Всім розійтися!
Натовп захвилювався, кричав, що розходитися не буде, бо от поїде Іван Карпович на фронт, коли ще його побачиш, а всім же хотілося отримати автограф.
— Відійдіть! Припинити! — валував капітан, але, судячи з того, що крик його швидко зійшов на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.