Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Соловйова В. Дипломатична діяльність українських національних урядів 1917—1921 рр. — К. —Донецьк, 2006. — С. 100.
153
Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР 1918 р. — С. 9.
154
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн.1. — С. 331.
155
Соловйова В. Дипломатична діяльність українських національних урядів 1917—1921 рр. — К. —Донецьк, 2006. — С. 101.
156
Там само. — С. 102.
157
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 331.
158
Там само.
159
Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР 1918 р. — С. 35.
160
Там само. — С. 36
161
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 332.
162
Соловйова В. Зазн. праця. — С. 102—103.
163
Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 114.
164
Там само. — С. 107.
165
Соловйова В. Дипломатична діяльність українських національних урядів 1917—1921 рр. — К. —Донецьк, 2006. — С. 104.
166
Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 333.
Присяга Гетьмана П. Скоропадського на Софійському майдані. 29 квітня 1918 р.
Зрозумівши важливість просування переговорного процесу, гетьманський уряд зажадав надходження регулярних звітів про переговори від голови делегації С. Шелухіна та міністра закордонних справ Д. Дорошенка. Про хід переговорів С. Шелухін періодично звітував на закритих засіданнях Ради Міністрів. Постанови щодо мирних переговорів були внесені до окремого таємного журналу167.
Найбільш складним і заплутаним було питання про українсько-російські кордони. Українська делегація основним принципом розмежування між Україною і Росією вважала принцип етнографічний з урахуванням змін, яких вимагають державні, економічні, географічні, адміністративні й культурно-національні умови. Російська делегація довго не погоджувалася із цим принципом, але ж і свого принципу розмежування не виставляла, і коли нарешті згодилася прийняти український принцип розподілу, то запропонувала таку лінію кордону, за якою до Росії повинні були відійти чотири повіти Волині, частина Чернігівщини, Харківщини й Катеринославщини. Кордон проводився на відстані майже гарматного пострілу від Чернігова та Харкова. За запропонованою радянською Росією межею тільки в Донецькому басейні повинні були відійти до Росії 20 тис. квадратних верств території з 2,5 млн українців, усі поклади антрациту й майже всі — кам’яного вугілля. Отже, Україна мала залишитися майже без палива. Проведення кордону за українським проектом не руйнувало тісного зв’язку металургійних підприємств України і залишало Росії деякі регіони (15 % видобутку вугілля і 30 % антрациту)168. За російським проектом Україна позбавлялася майже всього палива, окрім 25 %, тоді як для її потреб необхідно було не менше 75 %. Його реалізація могла скінчитися для України економічним крахом, бо все «що живе угляним топливом, мусило б зруйнуватися, загинути, або закабалитися Росією»169. Аби науково обґрунтувати історичний кордон між Українською Державою і РСФРР, була утворена експертна етнографічна комісія. Українські експерти — професори Д. Багалій, Л. Падалка, Г. Павлуцький і С. Шелухін представили наукові джерела (російські, українські, німецькі, австрійські та ін.), які доводили етнічне обґрунтування визначення українських територій170.
Переговори між Росією та Україною згідно з планами російської сторони навмисне мали затягуватися. 16 серпня 1918 р. С. П. Шелухін в інтерв’ю представникам київської преси пояснював причини повільного переговорного процесу з РСФРР. За його словами, сторони, що «ведуть переговори, знаходяться не в однаковому становищі». Україна не воювала проти радянської Росії і не воює, нічим їй не загрожувала і не загрожує. Росія й досі стоїть на українській території і навіть під час переговорів вивозить з України хліб, худобу, устаткування фабрик і заводів171. У зв’язку з цим С. Шелухін наголошував, що Україні найперше потрібні кордони, а для більшовицької Росії відсутність кордонів вигідна, оскільки не обмежує поширення фактичної влади Росії на Україну. У доповідній записці С. Шелухіна голові Ради Міністрів від 2 вересня зазначено, що провід РСФРР прагне дочекатися моменту, «коли виготовлено буде все для можливості нового більшевицького нападу на Вкраїну»172. Так, аби затягнути справу переговорів, Х. Раковський виїхав до Москви і справа переговорів припинилася ще на 12 днів, через деякий час Д. Мануїльський своїм від’їздом до Москви відтягнув роботу конференції на такий же термін тощо. Як зазначав у доповідній С. Шелухін, російська сторона наполягала на експертизі кордонів «з дорученням питання про етнографічну межу експертам», але після того, як на кожному з проведених восьми засідань експертів справа вирішувалася на користь України, Х. Раковський «всю цю працю не визнав і скасував… Переговори про мир поставлені Російською делегацією знову стали на мертву точку»173. Російська делегація фактично використовувала час для експорту революції «більшовицького зразка» в Україну. ЦК КП(б)У, Центральний військово-революційний комітет були організаторами селянського повстання на Чернігівщині, фінансування страйку українських залізничників. З Орловської, Тульської, Курської губерній для повстанців переправляли зброю тощо. У Москві з більшовиків, котрі приїхали з України, було утворено Комуністичну партію (більшовиків) України, на яку покладалося завдання реставрувати радянський режим в Україні174.
Слід наголосити, що поряд із неприйняттям російською стороною української позиції щодо кордонів великі суперечки спричинили також питання щодо розподілу майна та боргів колишньої Російської імперії. Українська сторона пропонувала пропорційний розподіл, зважаючи на обсяг території та кількість населення, що становило 9 губерній при 18,6 % населення колишньої Росії, або 33,3 млн осіб. Цими даними оперували українські експерти, обраховуючи борги та активи на рахунках в ощадних касах та кредитних установах175. Водночас Україна не намагалася уникнути виплати частки свого боргу, її представники ретельно вирахували кожну позицію розподілу майна, шляхів сполучення, зовнішнього боргу, корисних копалин, державних підприємств, банківських активів тощо. Проте сам принцип визначення боргів та розподілу активів видавався більшовицькій стороні абсолютно безперспективним, адже В. Ленін підписав декрет про анулювання радянською владою всіх боргів колишньої Російської імперії. Отже, фактично українська сторона змушувала більшовиків під час переговорів визнати необхідність розподілу майна колишньої імперії, на що ті ні в якому разі не погоджувалися.
Третього жовтня 1918 р. С. Шелухін з приводу невизнання РСФРР запропонованих українською делегацією кордонів склав ультимативну ноту й передав російській стороні176. Російська делегація, мотивуючи справу необхідністю подальших консультацій із своїм урядом, виїхала з Києва. Формально переговорний процес був перерваний через від’їзд російських представників177. Проте, як свідчать телеграми та переговори по прямому дроту керівництва делегації РСФРР із головою зовнішньополітичного відомства радянської Росії Г. Чичеріним, більшовицькі дипломати готували відправлення своїх родин з Києва до Росії ще на початку жовтня 1918 р., що аж ніяк не свідчило про бажання більшовиків продовжувати переговори з українською стороною178.
Дії опозиційних гетьманському уряду сил давали привід більшовикам дивитися на справу укладення мирного договору з Українською Державою досить скептично і використовувати цю ситуацію із найбільшою користю для себе179. Ситуація, справді, була дуже складною і неоднозначною: з одного боку треба було довести переговори з Росією до позитивного результату, а з іншого — затягування більшовиками переговорів фактично стимулювалося деякими лідерами Українського національного союзу, які готуючи антигетьманський виступ, проводили сепаратні перемовини із членами російської делегації180. Міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко не приховував свого обурення з приводу безпринципної позиції В. Винниченка і М. Шаповала, які готували повстання у взаємодії з російськими більшовиками. За
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років», після закриття браузера.