Читати книгу - "Притулок пророцтв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Фатіма ввела голку Рейвен під шкіру.
– Що ти їй вколола? – спитав Алексі.
– Суміш морфіну і скополаміну. Колись її вводили жінкам під час пологів. Препарат спричиняє так званий «сутінковий сон». Потім вона не пам’ятатиме нічого.
– …падлюка! я ж не народжую! не треба…
Рухи Рейвен стали повільними, очі закотилися, а тоді й зовсім заплющились.
– Сон триватиме кілька годин. Давай мені п’ятдесят тисяч доларів.
– Тільки коли отримаю спори сибірки.
Вона потяглася до пістолета. Алексі зробив те саме.
– Ти мене за дурня маєш, Фатімо? Гадаєш, я приніс гроші сюди?
Фатіма пильно вдивлялася в обличчя Алексі. Він не блефував.
– Гаразд, обмін – так обмін. Передаси гроші кур’єрові у Кентському університеті. А тепер допоможи мені перенести дівчисько до мого мінівена, він стоїть перед будинком.
Алексі підняв Рейвен на руки і перекинув собі через плече. Вільною рукою захопив сумку, яку подарував їй.
– Вона їй ні до чого.
– Жінка почувається комфортніше, коли її речі при ній.
– Ми її від цього вилікуємо.
Коли вони зійшли на перший поверх, Фатіма відчинила двері і оглянула вулицю.
– Поблизу нікого не видно. Спробуймо нести її удвох, ніби вона п’яна.
На вулиці Фатіма допомогла Алексі дотягти Рейвен до свого коричневого мінівена. Вона відчинила двері, і Алексі вмостив дівчину на задньому сидінні.
– Як ти збираєшся подолати постгіпнотичний наказ?
– Не переймайся цим. У мене великий досвід роботи із загіпнотизованими пацієнтами. Гадаю, тоді Слейд керував тільки Рейвен, а не Нікі. Я скористаюся тією ж зброєю, якою послуговуються пацієнти з межовим розладом, щоб посварити персонал лікарень між собою. Розділяй і володарюй.
– Ти не робитимеш їй боляче?
– Звісно ж, ні. З допомогою Нікі я обійду постгіпнотичний блок, який доктор Слейд поставив Рейвен, і підберу ключ до її пам’яті, щоб видобути пророцтва Тедеску.
– Куди ти її везеш?
– Спершу до себе на квартиру, а потім на базу Ашраф.
– А якщо тобі не вдасться пробити блок?
– Тоді МЕХ позбавить тебе клопоту з її вбивством.
За годину, під’їжджаючи до багатоквартирної п’ятиповерхівки, де винаймала квартиру, Фатіма побачила, що Рейвен заворушилась і визирнула у вікно.
– …господи, який занюханий район…
– З моєю платнею я не можу дозволити собі нічого кращого, Нікі.
Навіщо дівчині знати, що це житло лише тимчасове і що генералка Гассан не виділила жодного додаткового фінансування.
За кілька секунд почувся нижчий голос:
– Я Рейвен.
– Добре, Рейвен, ось твоя сумка.
– Скільки ми тут пробудемо?
– Тільки цю ніч, а завтра потягом вирушимо туди, куди нам треба.
– Ти так і не сказала, куди ми їдемо.
– Дізнаєшся, коли настане час.
Фатіма підштовхнула Рейвен до під’їзду, але дівчина почала пручатися. Тоді Фатіма вийняла запальничку і потрясла перед її обличчям. Рейвен припала до стіни і закричала.
– Ходи нагору, Рейвен.
– Куди саме?
– На п’ятий поверх.
– Боже ж мій! У цій дірі що, немає ліфта?
– Не працює.
– …я не полізу на довбаний п’ятий поверх…
Отже, на передній план знову вийшла Нікі. Фатіма потягла її за собою. Коли дівчина почала вириватися, вона витягла свій «Макаров».
– Цей пістолет з глушником. Якщо не візьмеш себе в руки, я вистрелю.
– …тоді ти ніколи не розгадаєш загадки тедеску…
Фатіма смикнула її за волосся.
– Ну гаразд, Нікі, чи Рейвен, чи хто ти там тепер. Тут я живу лише тимчасово, за кілька днів ми приїдемо до моєї справжньої домівки.
Не можна розповідати надто багато, доки не з’ясується, чи вдалося доктору Слейду загіпнотизувати й інший бік медалі під назвою розщеплена особистість. Коли Фатіма відімкнула двері, уже інший, м’якший голос промовив:
– Яка маленька кімнатка. І тільки одне ліжко.
– Зате двоспальне. Ми обидві помістимося.
– Я не лесбіянка.
– Я теж, це суперечить моїй вірі. Я спатиму під самим вікном, – вона глянула на годинник. Час вечірньої молитви. – Мені треба помитися.
– Мені теж.
Крізь вікно Фатіма побачила, що сонце вже майже сіло.
– Я йду перша, тобі доведеться зачекати.
Фатіма пішла до ванної і скинула з себе блузку, потім туфлі і панчохи. Заходилася терти ноги аж догори, тоді руки і обличчя. Обмившись, як належить для вечірньої молитви, вона одягла нічну сорочку і вийшла з ванної.
– Тепер твоя черга.
Поки дівчини не було, вона вийняла з шафи скручений потертий молитовний килимок і розстелила його на підлозі, розвернувши на схід, у напрямку Мекки.
– Що ти робиш?
– Хто це питає – Рейвен чи Нікі?
– Рейвен.
– Збираюся читати салят аль-маґріб. Тобто молитву на заході сонця.
– Можна мені подивитися?
– Якщо не заважатимеш.
Вона стояла прямо, ноги розставлені на ширині плечей, долоні складені чашечкою, великі пальці – за вухами, долоні направлені в напрямку кібли[26]. У такій позі прошепотіла першу молитву. Потім поклала праву долоню на ліву, піднесла руки до грудей і стиха відмолила другу. Поклонилася, стала навколішки, підібгавши ноги під себе, ступні звернені в протилежний бік від кібли. На завершення вечірньої молитви вона лягла долілиць, руки і пальці розведені. Усе, як її вчив мулла[27] в медресе[28] ще дитиною. Врешті-решт Фатіма скрутила килимок і сховала до шафи.
– А тепер можна мені дещо запитати?
– Запитуй.
– Ти – психіатрична медсестра. У мене в голові все переколошкалося, і я не знаю, чи справді бачила те, що бачила, чи мені це тільки сниться?
– Молитви Аллаху – це не сон.
– Тоді чому все здається таким нереальним? Цей дивний район, і те, що ти робила. Ніби сцена з кіно. Чи у мене знову дах їде?
– У тебе час від часу трапляються шизофренічні епізоди.
– Як це «час від часу»? Я що, не повністю звихнулася?
– У хворих на межовий розлад іноді трапляються напади психозу. Під час цих нападів тобі здається, що світ навколо і ти сама не реальні. Крім того, у тебе є фобії: ти боїшся вогню, а твоє інше я – висоти.
– То це тому батько зачиняв мене в божевільні?
– Так. А тепер лягаймо спати, нам завтра рано-вранці на потяг.
– Куди? Ти обіцяла, що скажеш.
– Спершу на північ Греції, а тоді до Туреччини.
– Навіщо до Туреччини?
– Це сюрприз. А тепер лягай у ліжко.
– Я не хочу спати.
Фатіма розкрила сумочку і витягла упаковку пігулок.
– Це допоможе заснути. Перед подорожжю тобі потрібно відпочити.
– Я не п’ю снодійного.
– Ну що ж… – Фатіма вийняла із сумочки аптечку і показала Рейвен шприц. – Хочеш укол?
– …давай свої смердючі таблетки…
Отже, це Нікі випила ліки, поклала голову на подушку і почала хропти.
Впевнившись, що полонянка заснула, Фатіма пішла до шафи і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Притулок пророцтв», після закриття браузера.