Читати книгу - "Притулок пророцтв"

– Де вони?

– Мірон втік.

Еліаде повернувся до однорукого.

– Ваша черга. Куди вирушив Коста?

– На якийсь із островів.

– На який саме?

– Не знаю, їх же понад чотириста.

Еліаде кинув погляд на Артеміду. Та відвела руку назад, готова метнути ніж. Чоловік схопився за свій порожній рукав.

– Присягаюся, він ніколи нам не казав. Це його таємна схованка.

– А де розташована конспіративна схованка організації? – не здавався Еліаде.

– На площі Омонія, навпроти Археологічного музею. Неподалік розташована квартира Алексі Кости, – затинаючись, він назвав адресу Алексі, а також координати схованки та автомайстерні. Артеміда засунула ніж назад у западинку між грудьми.

Еліаде зняв білий халат і наказав охоронцям вивести обох чоловіків геть. Коли вони вийшли, капітан забряжчав ключем.

– Стоматологу, можете поїхати з Артемідою оглянути схованку.

– То історія з ключами – не вигадана?

– Там, у терміналі, Дімітрі перед смертю сказав мені, що Мірон Коста і його син Алексі підставили його і жінку. Усе так і задумувалося, що бомба вибухне передчасно і вони обоє загинуть. Дімітрі про це здогадався.

– Він сказав вам, як її звуть?

– Назвав тільки кодове ім’я – Нікі.

– Капітане Еліаде, ви казали, що вас попередили про мій приїзд, але ж я із самого початку працював під прикриттям. Як ви дізналися, де я?

– Спершу я сумнівався, чи ви агент ФБР під прикриттям, чи терорист із «Сімнадцятого листопада», тож наказав стежити за вами.

– Кому?

– Знайомтесь, це агентка Тія, під прикриттям працює під кодовим ім’ям Артеміда, мої очі і вуха в середовищі радикальних студентів.

Хто б сумнівався.

– Ми вже знайомі.

– Так і було задумано. Артеміда навмисне обрала для вас кімнату так, щоб мати змогу стежити. Вона знала, коли ви приїдете.

Ну-ну.

Гарні губи Артеміди ледь не склалися в ту її кривувату усмішку.

– Якщо у вас виникли якісь непристойні бажання, агенте Дуґан, і якщо ви не хочете повернутися до Америки євнухом, зарубайте собі на носі одну річ, – сказав Еліаде.

– Це ж яку?

– Тія – моя дочка.

РОЗДІЛ 25

Побачивши в руці Алексі пістолет, Фатіма промовила:

– Опусти зброю, і я зроблю те ж саме.

– Яке право ви маєте вдиратися до моєї квартири, майорко Саїд?

– Справа стосується союзу наших організацій, про який ми розмовляли.

– І яким же чином?

– Я отримала наказ забрати Рейвен до Ашрафу.

– Ну це вже хрін вам.

«Не треба псувати йому настрій, – сказала вона собі, – нехай пихатий грек угамується».

– Покладіть пістолет і поговорімо спокійно.

– Тільки після вас, Фатімо.

– …фатіма? алексі, вона бреше, її звуть фей…

– Це вигадане ім’я, – пояснив Алексі, – насправді вона – майорка Фатіма Саїд.

Фатіма впізнала той інший голос, який час від часу чула від Рейвен у лікарні. Голос її сестри, як вона казала.

– Не слухай її, Алексі. У неї знову почалася фаза шизофренії. Не дозволяй їй ставати на шляху нашому союзу, – вона помітила, що дуло його пістолета посіпується. – У нас спільні цілі і, щоб досягти їх, і твоя, і моя групи потребуємо одна одної.

– …вона просто використовує тебе, алексі. застрель її, поки вона не порішила нас обох…

– У маленької дурепи справді роздвоєння особистості, і через це вона становить серйозну загрозу. Дивись, я ховаю свій пістолет, – вона засунула «Макаров» назад у сумочку.

Алексі якусь мить подумав, та врешті опустив і свій.

Фатіма вийняла цигарку, запалила і поводила вогником запальнички в повітрі. Вона очікувала, що Рейвен відсахнеться, та дівчина лишилась цілком спокійною.

– Куди поділася твоя боязнь вогню?

– …це рейвен боїться, а я не боюся ні вогню, ні тебе…

– І хто ж ти?

– …нікі аптерос…

– Наші шляхи вже перетиналися.

– …я була б щаслива, якби цього ніколи більше не сталося…

Фатіма вказівним пальцем потерла дуло свого пістолета і знову обернулася до Алексі.

– Я бачила по телевізору запис із камери спостереження. Інтерпол уже розіслав портрет дівчини по всьому світу, і тепер усі знають про її зв’язок із «Сімнадцятим листопада».

– Я в курсі.

– Вона переказала вам пророцтва Тедеску?

– Не вона, але ми дізналися, що зброя – це сибірська виразка.

– Ми це і так знаємо. З нашого арсеналу Ясон Тедеску обрав саме її. Про що ще ви довідалися? Які він обрав об’єкти, спосіб поширення?

– Мені потрібно більше часу.

– Наша генералка вважає, що часу обмаль. Вирішуйте. Якби Рейвен померла в Піреї через вашу бомбу, що вибухнула не тоді, коли треба, то ми б так і не розгадали загадку пророцтв Тедеску, і наші угруповання втратили б свою виграшну позицію. Цей дурний збій стався з вашої провини. Коли дівчина впадала в такий стан, як зараз, я допомагала батькові стримувати її, а тоді він її гіпнотизував. У мене є досвід роботи з пацієнтами з межовим та істеричним розладами. Якщо хтось і здатен розколоти дівчину і витягти з неї пророцтва, то це я.

– …алексі, не дозволяй їй ґвалтувати мою свідомість…

– Рейвен, у вас з Нікі стався черговий тимчасовий зрив. Я можу допомогти тобі, – переконувала Фатіма.

– Припиніть обидві, – обірвав їх Алексі, – я мушу поміркувати.

Та Фатіма не відступала:

– Гадаю, перед самогубством доктор Слейд загіпнотизував Рейвен і поставив їй постгіпнотичний блок пам’яті. Вона у вас уже близько трьох тижнів, а результату – нуль. Віддай мені Рейвен, і я зумію зламати блок.

– А не можна зробити це тут?

– Для такої роботи потрібно змінити середовище. Я мушу перевезти її в таке місце, де ми будемо убезпечені від втручань твого батька.

– Я маю отримати його згоду.

Страх на обличчі дівчини змінився гнівом.

– …алексі, я вухам своїм не вірю. якщо ти даси їй мене забрати, я накладу на себе руки…

– Не звертай уваги на цю маячню. Хворі з межовим розладом часто калічать себе і погрожують самогубством, але вкорочують собі віку дуже рідко.

– Спочатку вона різала себе, але потім перестала, – заперечив Алексі.

– Тому що тепер вона втовкмачила собі в голову, що ти ніколи її не залишиш.

– …я ненавиджу тебе, алексі. тобі бракуватиме мене, коли я помру. не залишай мене…

– От бачиш, типовий межовий розлад. До того ж істеричний.

– …не слухай її, алексі…

– З нею ти будеш в безпеці, Нікі. Я не зможу тебе захистити.

– …горіть синім полум’ям, ви обоє…

– Добре, Фатімо, забирайте її, – погодився Алексі.

Коли Рейвен кинулася на підлогу, Фатіма вийняла із сумочки маленьку ампулу і набрала рідину у шприц.

– …тільки не голка, зупини її, алексі…

– Тримай її. Ми мусимо