Читати книгу - "Притулок пророцтв"

витягла дві чадри. Перед турецьким кордоном їм потрібно буде переодягтися. Світлошкіра блакитноока білявка надто привертатиме увагу. Закутавшись у чорне з голови до п’ят і закривши обличчя, вони сядуть на потяг до Стамбула, а тоді спокійно вирушать до Іраку.

Фатіма була вищою за свою полонянку, тож на вкорочення чадри пішла понад година. Вона перевірила сумку Рейвен, та не знайшла нічого небезпечнішого за пилочку для нігтів. Скрутила і сховала в неї підрізану чадру.

У папці, яку Фатіма забрала під час нападу на лікарню, знайшовся паспорт Рейвен. Вирізавши фото, вона через ісламську мережу фальшувальників документів у Афінах зробила для дівчини новий паспорт з перським іменем, залишивши тільки ініціали. Тепер Рейвен зватимуть Ріма Сораб, і з цими документами вона зможе пройти митний контроль спочатку на грецько-турецькому кордоні, а потім і в Іраку. Підроблений паспорт Фатіма поклала в сумочку Рейвен разом із чадрою.

Зі Стамбула вони вирушать до Ашрафу, де вона змусить дівчину прийняти іслам і витягне з неї послання Тедеску. Пощастить їй це зробити чи ні, та Рейвен, чи Нікі, чи ким би вона тоді не була, живою з Іраку не вибереться.

РОЗДІЛ 26

Тія проїхала повз автомайстерню, а тоді ще двічі об’їхала будівельний майданчик. Дуґан здивувався:

– Я гадав, ми їдемо оглядати конспіративну схованку. Навіщо ти намотуєш зайві кола?

– З міркувань безпеки. Тут чимало прихильників «Сімнадцятого листопада».

– То ось чому грецькій поліції знадобилося аж двадцять сім років, щоб когось із них упіймати.

– Мені не до вподоби нарікання.

Обережно. Не варто її дратувати.

– Пробач, Тіє, не хотів тебе образити. Просто я вже на межі.

Вона пирхнула.

– Я й не ображаюся. Просто ніяк не втямлю, чому ваші послали на польову роботу аналітика.

«З тієї ж причини, що жінку послали виконувати чоловічу роботу», – крутилося на язику в Дуґана, та подібна сексистська ремарка тільки викликала б нову сварку.

– Мабуть, тому, що мною найлегше пожертвувати, – відповів він натомість.

Тія зупинилася біля будинку, на першому поверсі якого була розташована крамниця вживаного одягу. У вікні висіла табличка: «Зачинено на обід і сієсту». Другий поверх із затуленими шторами нагадував квартиру.

– Ми чекатимемо їхнього приходу? – запитав Дуґан.

– Ні, заходимо.

– У тебе є ключі від крамниці?

– У мене є відмичка.

– Я вже схрестив пальці.

– Розгинай свої пальці, як були, бо вони можуть знадобитися тобі, щоб тиснути на гачок. Розділимося. Я відмикаю головний вхід, а ти йди до службового. Я тебе впущу.

Дуґан обійшов будинок. За кілька хвилин службові двері відчинилися. Він увійшов у крамницю і приєднався до Тії.

– Нікого, – сказав він.

Вона приклала палець до губ і показала на майданчик другого поверху. Сходами вона підіймалася першою.

Дякувати Богу, вони не скрипіли. Пахло застояною кавою. Жодного поруху.

Тія витягла ніж.

– Я попереду.

– Стривай, – відштовхнув її Дуґан.

– Що?

– Треба діяти обережно.

– Я завжди обер…

– Тсс-с-с! – Дуґан водив променем ліхтарика по дверях. Угорі, у щілині між одвірком і дверима, помітив сиву волосину. Опустив ліхтарик до порога. Ще одна волосина, точнісінько така ж.

Тія скорчила йому гримасу.

– Як для комп’ютерного щура ти з біса тямущий.

Дуґан висмикнув волосинки і акуратно поклав їх перед дверима.

– Нагадай, щоб я запхав їх на місце, коли виходитимемо.

– Сумніваюся, що ти забудеш. – Тія повільно прочинила скрипучі двері. Нікого. Вона сховала ніж.

– Стеж, щоб нічого не посунути. Не хочу, щоб вони дізналися, що ми тут були.

– Слухай, припини мене повчати. Я ж тобі не жовтодзьобий стажер.

– Пробач, Стоматологу.

– Пробачив. То як, мир?

Вона кивнула. Проте Дуґан добре знав: давні греки укладали мир тільки для того, щоб згодом його порушити.

У кухні вона торкнулася кавової чашки.

– Ще тепла. Здається, хтось із наших терористів був тут зовсім недавно.

З кухні вони перейшли до вітальні, де було повно газетних вирізок. Дуґан простяг руку, щоб взяти одну.

– Не чіпай!

Він відсмикнув руку, немов від гарячої плити.

– Ми вивчимо газети потім і подивимось, які статті вони вирізали.

Дуґан підійшов до книжкових полиць і почав уголос читати назви:

– «Тероризм і ЗМІ», «Червоні бригади і тероризм лівого крила в Італії», «“Хезболла” і політичне насилля в Лівані: майбутнє ісламського джихаду».

Дуґан показав на двері поряд зі сходами.

– Не завадило б перевірити підвал.

Він рушив першим і потягнувся до вимикача.

Тія відвела його руку.

– У ньому може бути вмонтований жучок.

– Ти ж не думаєш…

– Вони завжди були насторожі. Не варто ризикувати.

Освітлюючи дорогу ліхтариком, Дуґан спустився східцями на кам’яну підлогу. Тія йшла за ним. На одних дверях був намальований червоний прапор із жовтою зіркою в центрі. Усередині зірки червоними літерами було виведено: «17Л».

– По-моєму, це якраз те, що нам треба.

Він штовхнув двері і став як укопаний. Уздовж стіни аж до самої стелі здіймалися купи гвинтівок і ракет.

– Боже ж мій! Тільки поглянь на цей арсенал.

– Це багатство було вкрадено зі складу грецької армії.

Промінь її ліхтарика вихопив два відкриті металеві циліндричні контейнери, один з написом «нафтен»[29], другий – «пальмітин»[30].

– Ця сіро-біла речовина нагадує пральний порошок, а це якась густа рідина.

– Відійди! Не чіпай тих каністр!

Тія отетеріла.

– Чому?

– Після Другої світової американський хімічний корпус з нафтену і пальмітину виготовляв напалм[31]!

Тія не зводила з нього очей.

– Гадаєш, вони додали напалм у ту бомбу в Піреї?

– Можливо. Коли напалм потрапляє на шкіру, рани від нього не схожі на звичайні опіки. Речовина проникає дуже глибоко, а шкіра перетворюється на в’язку смолянисту магму.

– Як шкіра того покійника, яку здирав мій батько.

– А я купився і навіть не здогадувався, що той тип уже був мертвий, коли твій батько привіз його до штаб-квартири.

– Його товариші з «Сімнадцятого листопада» теж.

– І все-таки від тортур твого батька один з них помер.

– Іноді сама лише видимість не допомагає, – відповіла Тія. —Той співучий поет не розколовся. До речі, ти казав, що якийсь бузукіст відбив у тебе дружину. Може, то був він.

– Вухам своїм не вірю. Ти підтримуєш тортури?

– Ні.

Йому стало легше на душі.

– Удома нам ніколи б не дозволили робити такі речі.

– Ще б пак. Тому-то ваш уряд доручає допити із застосуванням насильства в таємних в’язницях, наприклад у Єгипті, Йорданії, Саудівській Аравії та…

– Греції?

– Тільки стосовно операції «Зуби дракона».

– І що далі? – поцікавився Дуґан.

– Їдьмо, оглянемо квартиру Алексі Кости.

– Ти знаєш адресу?

– Товстун сказав: на площі Екзархія.

– Біля нас?