Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

автоматами, випустили подвійну чергу по вашому купе. Тепер усе готове для «ананасика»69. Той, який по центру, жбурнув гранату, і всі троє помчали до машини. Двосекундна затримка, і, коли вони вже сиділи в авто, — б-бах! Купе «Н» стало схожим на фрикасе70: вочевидь, фрикасе з містера та місіс Бріс. А насправді ж фрикасе з вашого бідного провідника Болдвіна, котрий вискочив у коридор і припав до підлоги, помітивши трьох озброєних негрів, які наближалися до його вагона. Інших жертв нема — за винятком масового шоку та істерики серед пасажирів потяга. Авто рвонуло у бік хащів, де воно, ймовірно, перебуває дотепер — та, очевидно, там і залишиться. Запала тиша, яку переривали поодинокі зойки. Люди бігали туди-сюди. Експрес помалу заповз ув Окалу. Вагон 245 відчепили. Він знову вирушив у дорогу за три години.

— Сцена друга. Лейтер самотньо сидить у своєму котеджі, сумуючи і щиро сподіваючись, що хоч нічим не образив свого друга Джеймса та уявляючи, як містер Гувер накаже засмажити самого Лейтера собі на обід. Ну, тепер нібито все, хлопче!

Бонд розсміявся і зауважив:

— Але ж як блискуче все організовано! І я впевнений, що слідів злочину нема й алібі в усіх залізне. Що за чоловік! Здається, він справді править країною. Та яскраво демонструє, що всю демократію у країні можна посунути — з усіма її Нabeas corpus71, правами людини і таким іншим. Я радий, що він орудує не у нас в Англії. З нашими дерев’яними кийками проти нього не підеш. Ну що ж, — підсумував, — мені вже тричі вдалося врятуватися. Темп прискорюється!

— Справді, — задумливо протягнув Лейтер. — До вашого приїзду помилки «Біґа» можна було порахувати на пальцях однієї руки. А тепер він припустився трьох поспіль. Боюся, що це йому не сподобається. Ми повинні добратися до нього, поки він не оговтався, відтак швидко перейти в наступ. Скажу вам, що я замислив. Нема сумнівів, що золото потрапляє у Штати саме звідси. Ми знову й знову простежували курс яхти «Секатур», і вона завжди пливе з Ямайки в Сент-Пітерсберг та розвантажується на території компанії з постачання живої наживки — «Робберос» чи якось так...

— «Уроборос», — виправив Бонд. — Це величезний змій із міфології. Прекрасна назва для компанії з постачання черв’яків та іншої живої наживки.

Раптом його осінило. Він ударив ребром долоні по столу.

— Феліксе! І як це я раніше не здогадався? Звісно ж: «Роббер» — «Уроборос» — хіба ви ще не зрозуміли? Людина «Біґа» — тут! Це, певно, він і є!

Обличчя Лейтера прояснилося.

— Боже всемогутній! — вигукнув. — Звісно, що це одне й те саме. Грек, котрого вважають власником фабрики, — чоловік із Тарпон Спрінґз, що фігурує у звітах Бінсванґера — того дурня з Нью-Йорка. Він явно підставна особа. І, певно, навіть не здогадується, що тут щось не так. Тож маємо вийти на його управителя, «Роббера». Ось хто насправді нам потрібний.

Лейтер підскочив.

— Ходімо! Пора діяти. Підемо на місце й оглянемо там усе. Я в будь-якому разі хотів запропонувати це вам, з’ясувавши, що «Секатур» завжди розвантажується на цій верфі. Так чи інакше, яхта зараз на Кубі, — додав, — у Гавані. Знялася з якоря звідси тиждень тому. Її ретельно оглянули і після прибуття, і коли вона відчалювала. Звісно ж, нічого не знайшли. Навіть подумали, було, що вона має фальшкіль, і мало його не відірвали. Тож яхта змушена була стати на ремонт перед черговим рейсом. Нічого. Ані натяку на щось підозріле, не кажучи вже про гору золотих монет. Так чи інакше, але ми мусимо піти туди й усе рознюхати. І поглянути на того нашого «Роббера». Я також повинен зв’язатися з Орландо і Вашингтоном — розповісти усе, що нам відомо. Та сказати, щоб вони якомога швидше схопили типа з потяга. Хоча, можливо, тепер уже й запізно. Сходіть-но погляньте, як там Солітер. І попередьте, щоб нікуди не виходила до нашого повернення. А ще краще — замкніть її. Ми відвеземо дівчину обідати в Тампу. Там є найкращий на узбережжі кубинський ресторан «Лос Новедадес». По дорозі заїдемо в аеропорт та візьмемо їй квиток на завтрашній рейс.

Лейтер узяв слухавку і замовив міжміські переговори. За цим заняттям Бонд і полишив його.

За десять хвилин вони були уже в дорозі.

Солітер не хотіла залишатися сама і вчепилася в руку Бондові.

— Я не хочу зоставатися тут, — сказала, і в очах її був страх. — У мене таке передчуття, що...

Речення вона не закінчила, бо його поцілунком урвав Бонд.

— Усе буде добре, — заспокоїв її. — Уже за годинку ми повернемося. Нічого з тобою не станеться. І тоді я вже не полишатиму тебе аж до посадки в літак. Ми навіть можемо переночувати у Тампі й відправити тебе звідти рано-вранці.

— Так — будь ласка, — стурбовано відповіла Солітер. — Я б охоче на це пристала. Мені дуже страшно тут. Почуваюсь у небезпеці.

Вона обвила руками його шию.

— Але не думай, що я істеричка, — і вона поцілувала його.

— Тепер можеш іти: я просто хотіла тебе побачити. Повертайся швидше!

Лейтер покликав його, і Бонд зачинив двері в кімнату Солітер, замкнувши їх ще й на ключ.

Пішов за Лейтером до його машини на стоянку, але на душі у нього було неспокійно. Він не міг уявити, що з дівчиною може щось статись у такому спокійному, законослухняному місці та що «Містер Біґ» здатний був вистежити її аж до «Еверґлейдс», котрий був лише одним із сотень подібних пансіонатів на узбережжі Острова Скарбів. Однак Бонд вірив у інтуїцію Солітер, тож нервозність дівчини схвилювала його.

При вигляді авта Лейтера Бонд відігнав тривожні думки від себе.

Бонд любив швидкісні автомобілі та швидку їзду. Більшість американських машин наганяли на нього нудьгу. Їм бракувало індивідуальності й характеру, які вирізняють європейські машини. Вони тут — просто «транспортні засоби», однакові за формою та кольором; і навіть тон гудка у них однаковий. Усі створені для того, щоби слугувати засобом пересування впродовж року, а потім стати запчастинами для наступної моделі. Уся втіха швидкої їзди пропала з ліквідацією ручного важеля перемикання передач — із упровадженням гідравлічного підсилювача керма та пружних підвісок. А от тісний контакт із машиною та дорогами, що потребують майстерності та блискавичної реакції від європейського водія, тут зведено нанівець. Бондові американські машини нагадували іграшкові електричні, схожі на жуків автомобільчики паркових атракціонів, котрими управляєш, тримаючи на кермі тільки одну руку, і радіо горланить на повну котушку, й віконця автоматично зачиняються, щоб уникнути протягів.

Але у Лейтера був старий «корд»72 — одна