Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Слухаю! — озвався він. — З’єднайте мене з лейтенантом. Лейтенанте? Він тут. Щойно зайшов. Ні — цілий і неушкоджений.
Хвилину він слухав, потім обернувся до Бонда.
— Із «Фантома» ви де вийшли? — запитав. Бонд відповів.
— У Джексонвіллі, — мовив Лейтер у слухавку. — Так, перекажу. Звісно: дізнаюсь у нього всі подробиці й зателефоную вам. То ви самі зв’яжетесь із відділом убивств кримінальної поліції? Дуже дякую! А з Нью-Йорком? Вельми вам вдячний!.. Орландо 9000... О’кей... Ще раз дякую! Бувайте!
Він поклав слухавку, витер піт з обличчя та всівся навпроти Бонда.
Потім поглянув на Солітер і посміхнувся, немовби просячи вибачення.
— Гадаю, ви — Солітер, — озвався. — Вибачте за неґречний прийом. Це був надто напружений день. Уже вдруге за двадцять чотири години я втратив надію знову побачити цього хлопця.
І він повернувся до Бонда.
— Можна говорити відверто?
— Еге ж, — відповів Бонд. — Тепер Солітер на нашому боці.
— Оце так історія! — зауважив Лейтер. — Певно, ви не чули радіо і не читали газет, тож я спочатку ознайомлю вас із головним. «Фантом» зупинився відразу після Джексонвілля: десь між Вальдо та Окалою. Ваше купе було обстріляне з «томмі-ґана», а потім ще й підірване гранатою. Його рознесло в друзки. Вбито провідника вагона, який саме в той час був у коридорі. Інших жертв нема. Вчинено кривавий злочин. Чиїх рук це справа? І хто такі містер та місіс Бріс? Та де вони тепер? Звісно, ми думали, що вас викрали. Піднято на ноги всю поліцію Орландо. З’ясовано, що квитки вам були продані в Нью-Йорку.
І встановлено, що це зроблено не без допомоги ФБР. На мене навішали усіх собак. Й отоді-то і входите ви — під руку з гарною дівчиною та незворушний, мов молюск!
І Лейтер вибухнув сміхом.
— Хлопче! Ви б чули, як на мене кричали з Вашингтона лише кілька хвилин тому! Таке враження, ніби я власноруч розбомбив той ваш клятий вагон!
Витягши сигарету з пачки Бонда, він запалив.
— Гаразд, — підсумував Лейтер. — Це поки що лише короткий виклад. Тепер я вислухаю вас, а вже тоді напишу повний сценарій майбутнього фільму. Валяйте!
Бонд детально розповів усе, що трапилося з ним після телефонної розмови з Лейтером. Дійшовши до опису нічних пригод у купе, дістав із гаманця аркушик і підсунув його Лейтерові.
— Вуду! — аж присвиснув той. — Боюся, що це мало бути знайдене на трупі: ритуальне вбивство друзів тих, кого ви образили в Гарлемі, — ось як це мало виглядати. Що цілком мало відвернути підозри від «Містера Біґа». Без сумніву, вони все продумали. Але ми вийдемо на слід того вбивці з поїзда. Ймовірно, це хтось із працівників ресторану. Можливо, офіціант, який приносив вам у купе обід. Тепер ваша черга розповідати, а тоді вже я вам повідаю, як це все було пророблено.
— Дайте-но мені поглянути, — Солітер простягнула руку за папірцем. — Так, — по хвилі спокійно підтвердила. — Це — уанґа, магічне заклинання: заклик до чаклунки барабанів. Таке використовують у племені аканті в Африці, коли хочуть когось убити. Щось подібне практикують і на Гаїті.
Вона повернула аркушик Бондові.
— Добре, що ви не розповіли мені про це, — додала серйозно. — Інакше у мене ще й досі була б істерика.
— Мені до цього байдуже, — відповів Бонд, — але я відчув, що це — погана новина. Яке щастя, що ми вийшли у Джексонвіллі! Бідний Болдвін! Ми завдячуємо йому життям.
І він коротко завершив розповідь.
— Хтось бачив, як ви полишали експрес? — поцікавився Лейтер.
— Не думаю, — сказав Бонд. — Але нам краще переховувати Солітер, поки не зможемо доправити її в безпечне місце. Гадаю, найліпше переправити її завтра ж на Ямайку. Там зможемо забезпечити їй охорону, поки самі туди не прибудемо.
— Гаразд, — погодився Лейтер. — Завтра ж посадимо її в чартерний літак у Тампі. Відвеземо зранку в Маямі, щоб вона встигла на один із рейсів «КЛМ» чи «Панама»: вже в обід буде на місці. Сьогодні надто пізно цим займатися.
— Як ви на це, Солітер? — запитав Бонд.
Дівчина дивилася кудись у вікно і думками була десь далеко.
Раптом вона зіщулилася. Глянула на Бонда і торкнулася рукою його плеча.
— Гаразд, — сказала. І, повагавшись, додала: — Гадаю, що так буде краще.
Смерть пелікана
Солітер випросталася.
— Я мушу привести себе в порядок, — заявила. — Вважаю, вам є про що поговорити.
— Звісно, — підтвердив Лейтер, зводячись на ноги. — Який же я телепень! Ви, певно, страшенно змучені. Гадаю, вам краще зайняти кімнату Джеймса, а ми з ним розмістимось у моїй.
Солітер вийшла услід за ним у маленький хол, і Бонд почув, як Лейтер пояснює їй розташування кімнат.
За мить Лейтер повернувся з пляшкою «Хейґ & Хейґ» та льодом.
— Щось я геть забув про гостинність, — мовив. — Думаю, нам обом не завадить випити. Поруч із ванною є комірчина, тож я встиг забити її всім, що нам може знадобитися.
Він сходив іще за содовою, і вони нарешті випили.
— Обговорімо деталі, — запропонував Бонд, відкидаючись у кріслі. — Це була до біса хороша робота!
— Без сумніву, — погодився Лейтер. — Хіба що трупів малувато.
Він виставив ноги на стіл і закурив.
— «Фантом» виїхав із Джексонвілля близько п’ятої, — почав оповідати Лейтер. — Прибув у Вальдо біля шостої. Саме тоді, після Вальдо (але це лише мої здогадки), і зайшла у потяг людина «Біґа». Зайняла сусіднє з вами купе і повісила на вікно білий рушник, що означало: вікно справа від рушника виходить у потрібне купе.
— Між Вальдо та Окалою — довгий перегін, — провадив далі Лейтер, — і дорога тягнеться крізь ліси й заболочену місцевість. Паралельно зі залізничною колією пролягає шосе державного значення. За двадцять хвилин після станції Вальдо в кабіні машиніста спрацював сигнал тривоги. Той сповільнив рух до сорока миль на годину. Потім ще і ще сигнал — три поспіль! Аварійна зупинка. Машиніст зупинив поїзд, гадаючи, у чому річ: колія пряма, на всіх світлофорах зелене світло. Ніде нічого підозрілого. Вже чверть на сьому, і почало світати. На шосе стояв сірий седан — справжня руїна (у цьому місці розповіді Бонд звів брову. «Крадений», — пояснив Лейтер), — імовірно, «Бьюїк»: фари вимкнені, двигун працює... З машини вийшли троє кольорових; найімовірніше, негрів. Вони пішли за ходом потяга смужкою зеленої трави, що розділяє колію й автомагістраль. У двох із них у руках були «томмі-ґани»68. У того, який у центрі, також щось у руках. Пройшовши з двадцять ярдів, вони зупинилися біля вагона № 245. Ті, які з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг», після закриття браузера.