Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

– Після цього Його Величність може вирішити, що я не підходжу в особисті слуги, і прибрати мене, – хвилювалася Террі.
– А закладімося, що він на тебе навіть не подумає, – почала я, але потім передумала. Знайшла, з ким закладатися. – Ось побачиш, він зрозуміє, хто це затіяв.
– Добре, – нарешті погодилася Террі. – Я зроблю це.
Вона подала мені бальну нічну сорочку, тож тепер можна спати зі спокійною совістю.
* * *
Відчуваю себе так, ніби прокидаюся в читальному залі Центральної бібліотеки. Ніхто явно не шумить, але ті шерехи, шепіт і легкі кроки просто дратують. Схоже, у кімнаті зібралося щонайменше п'ять осіб, які шушукаються, тихенько пересуваються і чимось цокають.
«Що б це могло означати?» – подумала я, сідаючи на ліжку. Навіть не помітила, як хтось підійшов до мене, тож ледь втрималася, щоб не шарахнутися, коли полог балдахіна відсунули. Переді мною постала... ну, точно – новорічна ялинка.
– Чи не бажає Ваша Величність встати? – виблискуючи коштовностями, дама схилилася у напівпоклоні.
– Е-е-е... ні, не бажає, – вона розгублено подивилася на мене, потім озирнулася назад на таких же блискучих і мерехтливих дам, які теж виглядали розгубленими.
Оце так квітник! Точніше, передноворічний ранок. З кількістю людей, що вдерлися в спальню, я явно помилилася. Їх було щонайменше десять, не враховуючи ту, що застигла біля мого ліжка, не знаючи, що робити далі.
Ймовірно, за сценарієм треба було сказати щось на кшталт: «Дякую покірно, мені дуже завгодно встати».
Але таких слів не було сказано, тому ніхто ще не вирішив, як продовжити ці збори. Розгублена будниця знову повернулася до мене, і обличчя її почало вкриватися червоними плямами. Зглянувшись на неї, я почала світську розмову:
– Чи можу я дізнатися, з ким розмовляю і про що це зібрання, на якому маю честь бути присутньою? – запитала я. А що? Я теж можу говорити літературно.
– Перша статс-дама Федеріка Деніна, – вклонившись, представилася жінка, яка тепер явно поблідла. Схоже, вона впевнена, що з цієї хвилини її статус змінився.
– А яка причина такої багатолюдної навали на мою спальню? – продовжила я ввічливо.
– Ваші фрейліни, Ваша Величність, прибули, щоб бути присутніми при вашому пробудженні та одяганні.
Я закліпала очима, не вірячи в те, що чую. Вони що, прийшли дивитися, як я змінюю панталони? Це що за збочення таке? Я, мабуть, щось не так зрозуміла. Встала з ліжка, зовсім забувши, що вставати не бажала. Уточнила:
– Ви всі прийшли натовпом подивитися, як я переодягаюся?
Перша, якась там далі, дама, знову почала червоніти. Ой леле, мабуть, у неї в роду хамелеони були, раз так швидко міняє забарвлення.
– Не подивитися, а допомогти вам піднятися, переодягнутися та провести ранковий туалет, – прошепотіла плямиста співрозмовниця.
Чудово, тільки цього мені й бракувало – ранковий туалет у присутності купи розряджених дівчат. Все життя про таке мріяла. І тут я зрозуміла, що серед цієї строкатої компанії не бачу своєї кокетливої покоївки.
– Де Террі? – запитала я у першої дами.
– Я попросила її принести сніданок для Вашої Величності та фрейлін, – відповіла вона з ентузіазмом.
– Сюди? – уточнила я, починаючи дратуватися.
З чого це вона вирішила, що може командувати моєю особистою служницею? Тим більше, що сьогодні вранці Террі мала виконати моє прохання. Тепер не знаю, чи встигла.
– Сюди, – з радістю підтвердила жінка, вказуючи рукою за спину. Натовп фрейлін, що зібрався біля мого ліжка, розступився, відкриваючи вид на скляний столик, сервірований для однієї персони, і стіл біля стіни, не знаю на скільки персон.
Я завжди вважала, що спальня призначена для сну, а не для фрейлінських посиденьок. Ледве зібралася протестувати, як двері відчинилися, і в спальню увійшов товстенький низенький чоловічок.
– Це теж мій фрейлін? – запитала я, зовсім збентежена.
– Ні, я – придворний лікар, Ваша Величність, – проголосив він з такою гордістю, що можна було подумати, він не менш ніж цар Соломон.
– І що потрібно придворному лікареві в таку годину, як зараз, у такому місці, як це? – поцікавилася я.
Він замовк на кілька секунд, очевидно, обмірковуючи сказане, видно не звик до довгих фраз, а потім, засяявши, як мідний таз, сповістив:
– Ранковий огляд зробити необхідно. Зараз ми виміряємо температуру, порахуємо пульс, а після відбуття фрейлін зробимо більш поглиблений огляд, – маленькі очі лікаря навіть розширилися від передчуття поглибленого огляду й обійняли мене хтивим поглядом.
Він навіть пухкі ручки потер у нетерпінні.
– Послухайте, шановний придворний лікарю, – очі мужичка нарешті відірвалися від споглядання моєї фігури й втупилися мені в обличчя. – Я ввічливо прошу вас покинути мою спальню, щоб уникнути неприємностей.
– Огляд слід зробити, – обурено зашуміло місцеве світило. – Тим паче поглиблений, бо зачаття спадкоємця… – домовити він не встиг.
– Послухайте, шановний, як вас там? Якщо не хочете отримати між очима, то зникніть прямо зараз, далеко і надовго, – це ж треба, чого надумав? Поглиблений огляд! Навіть мій законний чоловік до цього ще не дійшов, а ця хтива кулька з ніжками хотіла його обігнати.
Пан придворний лікар засичав, як чайник, що закипає, і вже зібрався було сперечатися, як раптом стіни спальні здригнулися, а всі присутні, включаючи мене, синхронно підстрибнули від лютого реву:
– Кевін!!!