Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Я ось зараз сиджу і думаю - так взагалі можна чинити? Руки я зараз відмочую в холодній ванночці, зате ноги відпарюю майже в окропі. За сьогодні я втомилася як собака. Мені здається, що немає жодної ділянки тіла, яка б у мене не боліла. Включно з мозком, який мені Роб встиг винести неодноразово.

Всі сьогоднішні лекції я ходила за ним хвостиком і писала кожен конспект, а коли закінчився навчальний день, цей ненормальний потягнув мене до поштового відділення для того, щоб отримати посилку. А це, щоб ви розуміли, п'ять кілометрів в один бік і п'ять кілометрів в другий бік. А все тому, що наше студентське містечко знаходиться за територією міста.

Я зараз сиджу і дякую всьому на світі, що в нашій добі двадцять чотири години й двадцять з них уже пройшли.

Не встигаю розслабитися, тільки прикриваю очі, як у кімнату заходить Міранда. Моя сусідка по кімнаті теж втомлена і зла, а ще мені здається, що вона стає злішою, коли бачить мене.

- Вітаю, ти чого так пізно?

- Вітаю, може ти даси мені відповідь на це запитання? - Вона ні чорта не в хорошому настрої, і я напружуюсь. Починаю в голові перебирати всі варіанти, але нічого путнього на думку не спадає.

- Навряд чи відповім. В чому справа? - Втомлено питаю і стежу за тим, як Міранда починає ходити назад і вперед по кімнаті.

- У тому, що я щойно прийшла з тренування, де тебе не було, але ти мала бути присутньою!

Я настільки втомилася, що спочатку не розумію про яке тренування йде мова, але потім до мене нарешті доходить.

- Вибач мені, будь ласка! Сьогодні просто якийсь шалений день, і я зовсім про це забула! - На своє виправдання я хочу їй перерахувати всі нещастя, які зі мною трапилися сьогодні, але Міранда мене перебиває. Просто не дає нічого сказати.

- Якщо ти й завтра там не з'явишся, то більше шансів тобі ніхто не дасть!

- Я не думала, що у вас все так суворо, - бурмочу собі під ніс, але моя сусідка це чує і починає ще більше обурюватись.

- У нас на днях гра! – Вона підвищує голос до високих нот, і він звучить трохи істерично, – ми вже давно вчимо новий танець, а ти навіть не знаєш основ! Як ти його збираєшся вчасно розучити?

- Я дуже здібна? - Я ось саме питаю це, правда, не впевнена, що вона прийме сказане за відповідь.

- Я сподіваюся, що ти не забула, що постаратися тобі треба не лише щодо цього! - Цідить вона крізь зуби й плюхається на ліжко прямо навпроти мене. Дівчина свердлить мене поглядом, ніби від цього я зможу щось згадати.

Міранда здається раніше, ніж досягає успіху.

- Ти обіцяла, що Роб і Патрік не посваряться остаточно і між ними все буде добре.

Я готова скавчати як побитий собака. Так, було діло, що я обіцяла таку маячню. І хто мене тільки за язик тягнув?

- Так не посварилися ж... спілкуються цілком собі нормально. - Я знизую плечима і відвертаюсь убік. Не люблю брехати, але зараз саме цим доводиться займатися. Не можу ж я зізнатися Міранді, що ці двоє чекають приводу для зіткнення і скористаються найменшим, щоб накинутися один на одного. А тут до ворожки не ходи, варто мені з'явитися на горизонті, як градус їхнього спілкування закипає до невичерпної температури.

- Це поки що, але твоє завдання переконатися, щоб усе так і залишилося до гри. Нам конче потрібна ця перемога, і тобі точно так само потрібно добре себе показати. Не забувай, що ти тут нова і...

Не можна на людину, яка мінімально залучена до ситуації, покладати таку відповідальність. Ось чесно, з Міранди такий собі лідер. Вона переконана, що я сплю і бачу, як потрапити до команди підтримки, але якщо це виявиться не так, то її стратегія піде на дно. Кепсько. Для неї кепсько. Для мене нормально, бо поки що наші плани збігаються, і я реально хочу, щоб ця парочка твікс-баскетболістів жила у світі та дружбі, розжовуючи жуйку.

- Про таке забудеш, - перебиваю дівчину, - тут на кожному кутку про це голосять, ще й ти туди...

- Тож у тебе немає вибору. - Похмуро констатує факт та, яка ще недавно могла б стати моєю подругою.

- Про що ти? - Я запізно реагую на її слова і навіть трохи встаю в тазі з гарячою водою. Можу точно сказати, що мені не подобається те, що відбувається.

- Ти маєш п'ять хвилин, щоб зібратися.

- Для чого? - Міранда налаштована рішуче, і, якщо чесно, мене завжди лякали рішучі люди. Тому зараз мої коліна трясуться і далеко не від холоду.

– Ми йдемо тренуватися. Навчу тебе тому, що ти пропустила.

- Так зараз же ніч!

- Повір, ти не одна, хто зараз тренуватиметься. - Якщо вона хотіла мене таким чином заспокоїти, то їй це точно не вдалося.