Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Довелося йти. Якимось шостим чуттям вона зрозуміла, що зараз немає жодного сенсу вимагати нагороди за свою послугу,  – вампір все одно її не почує. 

Нагорі панувала метушня. Ще б пак! Хазяїн прокинувся! 

З десятка три слуга вишикувалася в коридорі почесною вартою. Багато хто з них бачив Х'ярго тільки сплячим, та й то не все. Підвал довгий час вважався сакральним місцем і входити туди дозволялося лише обраним і присвяченим.

– Нехай розходяться і займаються справами, – наказав Х'ярго, звертаючись до Дорліс, – І ти йди, приготуй все, як треба! Мені потрібен спокій, я хочу поговорити з нею,  – він недбало вказав на Веду, – наодинці.

Темні очі Дорліс блиснули невдоволенням, але вона промовчала. Веда міцніше стиснула пальцями шпильку. Може, його кольнути сильніше, і він знову вирубиться?

У праве крило будинку вони повернули вже вдвох; голос Дорліс, що віддав розпорядження, затих десь на відстані.

– Що там у тебе? – спитав Х'ярго, безцеремонно вириваючи шпильку з її пальців.

– Спадщина від моєї матері… чи бабусі…

– Тут кров. Ти нею вкололася?

– Так. Випадково.

– Ти не знала, що твоя кров – це ключ?

– Звідки мені знати? Поверни, будь ласка, – попросила Веда.

Її раптово осяяла думка, що шпилька теж не така проста, як здається… Інакше чому вона потрапила до неї в руки саме напередодні того, як невідомі сили потягли її в інший світ?

Отримавши шпильку назад, Веда надійно пристебнула її до вивороту футболки.