Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

За вказаною адресою Варя із подивом виявила дім Сашиного діда. Це здалося їй дивним, і дівчина вирішила прослухати аудіозапис і прочитати листа,перш ніж увійде в добре знайомі затишні кімнатки.

Серце все ще шалено билося в грудях, а розум відмовлявся визнавати небезпеку, що насувається. Адже це тільки в кіно вирують такі пристрасті. А реальне життя зазвичай тихе, сіре, розмірене. Кому може знадобитися завдавати шкоди хай і не пересічному, але звичайному фінансисту?

Варя тремтячою рукою потяглася до пасажирського сидіння, на якому не відкритою лежала таємнича посилка. Сумніви і страхизакралися всередину, але вона рішуче розгорнула коричневий папір. У коробці справді були лист і диктофон.

Вона страшенно скучила за голосом коханого, тож вирішила почати саме з прослуховування запису. «Варю…» – пролунало з динаміка, і по її шкірі пробігли мурашки насолоди. Він ніби був тут, вів рукою по її оголеному тілу, торкався оголених нервів.

У наступні п’ятнадцять хвилин запису Олександру вдалося вкласти весь переказ його безрадісного дитинства, отроцтва та юності. Трагедія його сім’ї, доля тендітної і такої прекрасної мудрої мами живою картинкою посталиперед повними сліз очима.

Заради цього запису та реалізації їх з Елеюплану чоловікові довелося пройти реєстрацію та втекти з аеропорту незадовго до свого рейсу. Потяги з кількома пересадками теж підійшли, хоч і втомили його набагато більше.

Варя відклала диктофон, розгублено дивлячись на мальовничу місцевість через лобове скло орендованого автомобіля. Який, до речі, днями маєзабрати Веніамін із сусіднього села. Він же іповерне машину до автосалону. Таким чином, усі ниточки, що ведуть до неї, губилися. Саша зі своєю помічницею справді продумали все до дрібниць. Їй залишалося тільки подумки дякувати їм.

Дім діда виявився ніби поза законом. Документи на нього Сашко ще оформляв. На щастя, вкрай неквапливо. Тому про нього вітчим не знав. І саме тому будинок був найбезпечнішим місцем.

Крім того, дідусь, який застав війну, передбачив і шляхи відступу. На всякий випадок. Варя уважно прослухала ще раз, де знаходиться вхід у потайний лабіринт під будинком, що веде до шосе,сподіваючись, що ці знання їй ніколи не знадобляться.

– Сашуня… – з ніжністю пробурмотіла вона, вкотре слухаючи запис і не знаходячи сил увійти в будинок без нього.

Однак ще через якийсь час Варя змусила себе взятися і за читання листа. Витираючи сльози, акуратно розгорнула його і здивовано завмерла.

«Привіт, Варю!

Ти мені навряд чи повірила б і послухала мене. Але тепер ти в безпеці і я можу говорити відверто.

Це я, Ельвіра...»

Від викладених в аудіозаписі та листі подробиць Варя впала у ступор. Цим двом довелося пережити стільки, що кров застигла в жилах. Такі молоді і так жорстоко побиті долею.

Варя безсило опустила руки, і лист упав на підлогу, закотившись до педалей. Дівчина схилила голову, торкнувшись лобом керма.

Втомлено прикривши очі від переживань та інформації, що навалилися на неї, Варя думала про те, що в цій історії все неправильно. Ніколи раніше вона не припускала, що здатна на такі сильні переживання та яскраві емоції.

Ельвіру та Олександра стільки всього пов’язувало. Загальні біди, темперамент, вік зрештою! Ось із ким він мав бути. Вони такі схожі, але навіть не помічають цього. Чи помічають?

Гострий укол ревнощів змусив дівчину здригнутися і підняти голову.

Їй згадалося прохання Ельвіри не робити помилок. Правильно. Зараз вона дотримуватиметься інструкцій. А потім, коли вониусі впораються з бідою, можна буде подумати про все інше.

Правильно. Ось тільки справлятиметься Сашко буде разом з Ельвірою, доки вона стане відсиджуватися в затишному будиночку на околиці якогось села, під наглядом колишнього чоловіка.

Варвара істерично розсміялася. Здали нерви. Навмисне не придумати. Колишній чоловік доглядатиме за нею, поки дружина її колишнього коханця допоможе її коханому чоловікові вижити. Маячня, та й годі!

Сердито стукнувши долонями по керму, Варя рішуче наказала собі зібратися з думками і припинити істерику. Спрацювало. Строга та практична, вона глянула на себе в дзеркало заднього виду. Все буде добре. Бо погано вже було.

Вона відчинила двері автомобіля, посміхнулася своїм роздумам, з якими залишилася віч-на-віч на найближчі дні. Грайливо підморгнула відображенню і скинула взуття, щоб знову відчути себе живою, ступаючи по прохолодному зеленому покриву до будинку.