Читати книгу - "Тіні над Латорицею"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Давай, давай… Все одно.
Бутерброди були з шинкою. Спочатку Коваль думав переглянути за вечерею газету, але, як тільки підніс перший бутерброд до рота, відчув, що жахливо зголоднів. Він жадібно їв, мало не ковтаючи куснями, і не заглядав у розгорнуту газету. Наталя із співчутливою усмішкою дивилася на нього. Відкоркувавши пляшку айвового соку, вона наповнила дві склянки: собі і батькові.
— Взагалі, тату, так далі діло не піде. Що я повинна, як нянька, слідкувати за тобою? Бутерброди — це вечеря. А вдень треба їсти гарячу страву. Сьогодні вже пізно, а завтра, будь ласка, спустись униз, в ресторан, і пообідай. Або десь у місті зайди до їдальні. Біля самісінької міліції є прекрасна їдальня. Я серйозно кажу, головне — суп чи борщ, а то виразку шлунка наживеш, курець! При такому розумовому напруженні, — повчально продовжувала дівчина, — треба бути ненажерою. Хіба не так?
Коваль не відповів. Здається, і не слухав Наталю. Він усе ще міркував про Коповскі і його візит.
— У тебе поганий настрій? І все через мене? Ну, винувата, тату. І врахую… А може, я зарано прийшла? Ти ще хочеш посидіти на самоті? Попрацювати? То я в кіно збігаю. Тут навпроти готелю… Мовчиш? Значить, згода?
— Іди. — Коваль зрадів можливості побути годинку-другу на самоті. — Тільки після сеансу відразу назад, не розгулюй опівночі.
— Слухаюсь, товаришу підполковник!
Біля дверей Наталя раптом зам'ялася, постояла і повернулася до столу.
— Тату, ти перестав сердитися на мене? Правда?
— Ти іще тут?
— Дік, я хочу тебе розсмішити. Ми на турбазі сьогодні жартували, мої нові друзі знають, хто мій батько, що ти, одним словом, сищик. Ми написали колективний детектив на одну сторінку з продовженням… Ну, пародію, жарт. — Наталя порилася в сумці і добула звідти аркушик зі шкільного зошита. — Я так поспішала, щоб тобі показати, але ти відразу накрив мене мокрим рядном.
Наталка поклала аркушик на ріжок столу і вже з коридора додала:
— Почитай, коли звільнишся. Мої друзі захоплюються науковою фантастикою, і тому у нас гібрид вийшов, плутанина, але — весело! Спасибі за увагу! А тепер я щезаю! Головне, не шукай якогось сенсу, змісту — його немає і його не треба… І не ображайся, будь ласка. Це ж жарт.
Залишившись один, Коваль краєм ока глянув на аркушик і прочитав: «Се присвячується великому криміналісту не менш великої фантастичної епохи нашої!»
Узяв папірець у руки, підніс до лампи.
Нижче від посвяти починався сам «детектив»
«ШЛЯХ ДО НІРІАПУСА»
(Заплутана справа)
Частина 1
Від трупа тхнуло перегаром.
— Це — «Мортель», — сказав детектив Гопкінс, нюхаючи блідий ніс небіжчика.
— Це не «Мортель», — заперечив собака і ліниво згорнувся калачиком у кріслі.
— «Мортель»! — зауважив померлий. — «Мортель»…
У вікно влітав аспарогіловий вітер. Небо злякано мерехтіло відтінками білизни убивці! Пахло м'ятою — непорочний запах смерті йшов від небіжчика і легким серпанком обкутував присутніх.
У цей час Гопкінс відчув гострий біль у шлунку. А ліве вухо його помічника аскаридозно засвербіло.
— Атмосферу отруєно! — здогадався собака.
У кімнаті все пливли і пливли кудись невиразні гідронічні хвилі…
Помічник і «третя рука» Гопкінса Поня Хлюстович (серб за національністю, американець за походженням, хунвейбін за переконаннями) витяг з кишені уламок літаючої тарілки.
— Це — вони! — з незрівнянним волзьким акцентом промовив Поня Хлюстович, задерши голову догори і здригнувшись при цьому прищемленим сідничним нервом.
— Вони зовсім не могли цього зробити, тому що вони не могли цього зробити зовсім, — авторитетно-роздратовано заявив Гопкінс. — Але…
Але фрази він не закінчив, бо концентровані телепатичні поля винесли його через вікно у призахідний надпростір. Справа прояснювалася. Стало ясно, що дуже…
Частина 2
Ламкі морські хвилі пестили ніжне ялтинське узбережжя. Полковник карного розшуку Водоп'янський млосно почухав потилицю…
Далі буде (у 2-му томі).
— Ну й нагородили! — засміявся Коваль. — Ну й зайці!.. Проте, як кажуть французи у таких випадках, повернемося до наших баранів.
Отже, версія «Спадщина». Коваль сховав Наталчин опус у стіл, витяг чорний фломастер і почав креслити нову сторінку графіка.
Нижче, як завжди, написав: «Брат Каталін Іллеш Ернст Шефер і його дружина Агнеса».
Третій аркуш сьогоднішнього графіка Коваля мав такий вигляд:
—
1. Прямі спадкоємці (єдині!)
2. Ненавиділи Каталін (слова Ернста Шефера: «Убити її мало, сволоту!»).
3. Скандал у ніч на шістнадцяте липня. Фраза Агнеси Шефер: «Ти не вробиш цього!» (Чого?)
+
1. Немає прямих доказів.
?
1. Вірогідність алібі Ернста Шефера.
Заповнивши колонки, Коваль відсунув папір ї замислився. Багато було у нього запитань без відповідей, багато такого, що ще не стало конкретною версією, але спонукало міркувати, співставляти.
Кого чекала вдова Іллеш у гості?
Чи приходили ці гості?
Те, що Каталін готувалася зустрічати гостей, було ясно.
Що він, Коваль, може сказати з цього приводу? Що він уже знає про саму Іллеш?
Треба глибше копнути старі зв'язки. Вже відомо, що перший чоловік Каталін
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.