read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 92
Перейти на сторінку:
відповідь на це Локкер підхопився і пляшкою хотів ударити мене по голові. Я встиг відстрибнути вбік, і в цей момент з'явився поліцай, який і забрав Локкера в участок… Але незабаром його випустили, і ми з Розалією боялися вийти на вулицю — він і жінці переказав, що заріже, якщо вона не буде його.

Так минуло кілька днів. Потім молодий Локкер раптом зник з очей. Говорили, що втік до Угорщини.

У листопаді цього ж тридцять восьмого року угорські гонведи окупували Закарпаття. З ними повернувся у наше містечко і Карл Локкер — тепер уже сакасвезет — солдат угорської королівської жандармерії.

Про нас з Розалією він наче забув, одружився на гарненькій сестрі свого компаньйона Шефера — Катарін, яка жила тоді з батьками у селі Верхньому Коропці.

Але то нам тільки здавалося, що забув. Ставши тержерместером, начальником участку, Локкер схопив нашого хлопчика Едварда за те, що той не ходив на примусові заняття левентів — воєнізованої молоді. Він тримав його у глибокому підвалі і калічив. — Очі Коповскі спалахнули вогнем ненависті. — Ми з Розалією валялися у нього в ногах, віддали все, що у нас було, зубожіли, але він так і не випустив нашого хлопчика, а відправив в якийсь табір під Будапешт. Більше ми не бачили Едварда…»

Коповскі замовк. Коваль не порушував тяжкої мовчанки.

«І Шефера просили, щоб допоміг, адже він став родичем Карла, — сказав Коповскі, витерши хусточкою лице, — і жінку, цю саму Катарін, — земля їй пухом, — яку хтось тепер убив. Усе було марно… Моя Розалія, — сумно додав він, — збожеволіла. А я ось тут…

Я не знаю, чому Катарін не виселили звідси, де її чоловік наробив стільки горя людям, — сказав старий по паузі. — Нехай сама вона не винна, але ті, що потерпіли, все одно бачити її не можуть.

Можливо, тому не виселили, що рідний дядько її, Вальтер, був у Народній раді, а потім працював у райвиконкомі… Це ж колись Карл заарештував його за антиурядову пропаганду і відправив у штрафний батальйон. Вальтер втік із штрафбату, перейшов фронт, став комуністом і потрапив у школу, де навчалися радянські розвідники. Його у сорок третьому скинули сюди на парашуті, і він партизанив в окрузі. Допускаю, що саме він або його хлопці і повісили Карла у лісі…»

«Це дуже цікаво», — промовив Коваль, поклавши собі неодмінно зустрітися із дядьком Каталін.

Але Коповскі, немов угадавши думки підполковника, додав: «Він уже вмер, минулого року».

«А хто, по-вашому, з колишніх жертв Локкера або їхніх близьких міг мститися тепер Каталін?» — спитав Коваль старого.

Коповскі знизав плечима:

«Хто його зна. Таких, певно, багато. Ціле наше містечко і навколишні села». «А конкретно?»

«Конкретно нікого не можу назвати, не знаю…» Підполковник відірвався від спогадів і оглянувся. Уже темніло. Він смикнув шнурок настільної лампи. Рівний жовтий круг світла безшумно впав з низького абажура на червоне слово: «Помста», — висвітлив руку Коваля і його схилене чоло.

Дмитро Іванович знову затиснув між пальцями ручку, дописав унизу: «Старий Коповскі», — поставив свої позначки: мінус, плюс, запитання.

Через кілька хвилин графік після заголовка «Помста» набрав такого вигляду:


1. Ненависть Коповскі до першого чоловіка Каталін і досі жива.

2. У нього свій рахунок. Чоловік Каталін, батько Єви, загубив Коповскі дружину і єдину дитину — Едварда.

3. Ілона зарізана (у темряві спальні) досвідченою рукою — прямий удар в серце. Коповскі в молодості був різником худоби.


+

1. Він, Коповскі, навряд міг задушити паском Каталін — іще міцну жінку, молодшу за нього.

2. Застаріла помста — чверть віку (міг би мститися і раніше).

3. Об'єкт помсти невідповідний. Сама Каталін не винна в загибелі Розалії та Едварда.

4. Тим більше не мстився б Ілоні доньці Андора Іллеша.


?

1. Алібі Коповскі?

2. Чи не інсценовано пограбування?


Двері номера поторгали, потім тихенько постукали. Так звичайно шкрябалася Наталя. Долетів її голос: «Дік, ти вдома, відчини!»

Коваль насилу відірвався від графіка, відчинив двері і знову повернувся до своїх паперів.

— Чого ти замкнувся? Спиш? — Дівчина глянула на стіл і переповнену попільничку, з якої уже вивалювалися недопалки. — А-а, працюєш! Нудишся?

— Умгу, — кивнув батько, все ще в полоні своїх думок.

— Тут якийсь стариганчик приходив. Він дочекався?

— Умгу. — Запитання Наталки нарешті пробилося до свідомості Коваля, і він спитав сердито: — Ти не могла відіслати його в міліцію?

Потім подумав, що зустріч з Коповскі була дуже корисною і хто зна, чи розговорився б той так щиро серед казенних стін, буркнув уже спокійніше:

— Ну гаразд. Але у майбутньому нехай шукають мене там…

— А ти обідав, тату? — Коли батько гнівався, врятувати становище могла тільки ніжність. — Татку, чуєш? — повторила Наталя знову. Знала, що уже не можна назвати його жартівливим «Дік», по перших літерах імені, по батькові та прізвища, а тільки серйозним і ніжним словом «татко».

— До чого тут обід? — не охолов Дмитро Іванович. — Обідав, обідав.

— А що ти обідав, татку? — не відступала Наталя.

— Яблука, — буркнув підполковник. — Цілий кілограм.

— Ага, яблука на обід. Чудово! Фігуру бережеш? — пішла в наступ дівчина. — А я молодець, сьогодні вже тричі їла, — посміхнулася вона. — Сама себе не похвалиш, ніхто не поцікавиться. Зараз побіжу до буфету й візьму тобі чого-небудь. Ти що

1 ... 29 30 31 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"