read-books.club » Сучасна проза » Архе 📚 - Українською

Читати книгу - "Архе"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Архе" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:
Усікла?

— Ага! Це така техніка — закопування! І весь цей ваш Могильник — він також немовби в остаточній уяві? В уяві уяви, так би мовити? І ми тут саме на грозовому вітряному полі, серед патиків із дохлими воронами тільки тому, що комусь із нас такі асоціації естетично прийнятніші за яблуневий сад у травні?

Маестро здивовано гмикає.

— Талант! — хвалить він. — Але ти вкидуєшся, шо це кладбіщє — воно как би безособове? І будь яких емоцио нально нєґатівних рєзонансів немає тому, що ми їх всіх уже закопали, да? Просто кайф, як од красіво нарисованої картіни.

— Звичайно. Ми привносимо від’ємність у своє сприй няття і просто спостерігаємо зміну краси.

— Нам залишається тільки переглядати свої колишні асоціації, «попередні життя», кажучи дуже умовно. — озивається Мендєлєєв. — Ми вже не раз опинялися тут і вище — аж до самого кінця. Але щоразу повертаємося, бо завжди існує тільки зараз. Завжди залишаються певні належно непоціновані естетичні грані присутнього. Але тут, знову ж таки, ідуть інтерпретації, властиві чотирьом знакам, уможливленнями котрих є ми. На іншому рівні це можна вважати порівнянням двох енергій — зауваж, не кажу протилежних.

— Або Автора і Тексту, — вкотре нагадую про себе я і кажу з глибокодумністю: — Коли світ завмирає у паузі, Бог вставляє в друкарську машинку чистий аркуш.

Терезка розуміюче киває.

— Або як це робив мій знайомий, Антон. Шукав істину в геометричних командах, поки не зрозумів, що тлумачення команди — це команда тлумачення.

— Цілком вірно. Ще один класичний приклад: СЛОВО.

Воно значить тільки саме себе — я є той, хто я є. Дзеркало, задивлене у власну глибину. Головне — зрозуміти, згадати, що ти як дзеркало дивишся в саме себе. І що ти означаєш не щось інше, а сама себе. Дурниці, скажете?

— Зовсім ні. Адже на початку є Слово. Воно тотожне Самому Собі й означає тільки Саме Себе. Графічний знак — Я Є. Воно самоусвідомлюється. У певний момент, мож ливо, момент вселенської нудьги, Воно розуміє: якщо Воно усвідомлює Себе, значить, є хтось, хто усвідомлює, і є хтось, кого усвідомлюють. Я Є ТОЙ, чи просто Я Є. Маємо Ціле і те, що Його розділяє. ІДЕЯ РОЗДІЛЕННЯ.

Воно розуміє, що усвідомлює тільки саме себе, оскільки, незважаючи на розділеність, Воно все ж таки все, що тільки може бути. Я Є ТОЙ, ХТО Я Є. Знак, незважаючи на розділення графіки, залишається Знаком. Я Є. Розуміння того, що означаюче й означуване тотожні у своєму прояв ленні, у Слові.

— Але ж, — зауважує маестро. — Є місця, де спочатку було СЛОВО, а є й такі, де спочатку СЛОВА не було… На те вона й безмежність а я от тієї фішки зі стихіями не зрозуміла… — по якійсь паузі знову озивається Терезка.

— Це визначається твоїм способом сприйняття. Такого ну дуже глибинного. Люди вогню бачать світ як язики полум’я, як відблиски на скелі… От Платон — він, наприк лад, був Вогонь. Ну, і так далі: водяні люди сприймають світ мокрими мазками, повітряні — аерозольним зависом, земляні — як статичні струни натягу. Ну, ти вкинулася?

Стихія, що стоїть за людиною, пронизує її силою свого притягання. Я як Вогонь не можу пояснити тобі, істоті Води, як ти бачиш світ. Коли мені вдасться побачити світ як одночасне поєднання чотирьох знаків стихій, мене тут не стане.

— А де тебе стане?

— N o w. H e r e, — я киваю за темний горизонт. — N o w h e r e[19], а от коли я зайшла в ту світлу кімнату, таку свіжу, там на стіні була написана якась фраза… У вас теж були схожі причандали?

— Ну та. Це, так би мовити, місця направленої інтер претації. Наперед визначено не що, але як ти це бачитимеш.

Тамта кімната — місце, де Першознак безпосередньо торкається поверхні твого сприйняття. Це як відбиток пальця Бога — коли ти бачиш Його, ти не можеш продов жувати переконувати себе, буцім бачиш просто чорнильну пляму.

— Але якшо ти баран, то тобі й Бог — шо хот дог.

Терезка переварює інформацію. Її лице розгладжується, і вона продовжує мою думку:

— Та тут можна копнути і глибше!.. Якщо слова — це раціо, а розуміння слів — те, інше, ВЕЛИКЕ НЕЛІНІЙНЕ, то можна сказати, що такі місця — точки дотику плюс і мінус безконечності…

— Саме так! Парадокс — це нелінійна форма паліндрома.

Ну, як прозоре дзеркало. З одного боку в нього вдивляємося ми, а з протилежного до нього припав Бог нате краще яблучка поїжте, — маестро простягає нам по яблукові.

Терезка гризе і думає невідомо що, Мендєлєєв натирає рукавом своє яблуко до блиску.

— Досить солодкі, як на мене. А де, ти скажи, ябка дістав?

Маестро невизначено махає головою.

— Там лежали… Назбирав. Там їх узагалі цілий сад.

Ніштяковий садочок… — І вужака отакенний повзає! — підтримую я. — А винце, яке ви там з Дімичем замутили, воно як?

— Ах, вінчік! — і маестро витягає з за пазухи пляшку портвейну. — Казав я тобі, Дімка: істіна завісіт от полноти налітого стакана. А ти, дурний, впирався…

Вчитися тобі ше і вчитися.

Він закидає голову і могутніми ковтками споловинює вміст. Ми по черзі робимо кілька ковтків (кислячок — мабуть, ще не перебродило). Терезка, до якої пляшка доходить в останню чергу, глипає на етикетку.

— Портвейн «Адонаі полусладке»?

Маестро киває головою і, щоб Терезка не побачила його посмішки, відводить погляд убік.

— Ти краще розкажи Терезі, — він робить черговий ковток і дивиться на Дімича. — Розкажи, як ти дойшов до того, шо з ненормальними на цвинтарі людей закопуєш. А ми собі винцем побалуємось. Дай прикурю.

— Зараз, — намагається зосередитися Дмитро Іванович. — Я приготував тобі красивий посил. Спеціально для Терезки від гаспадіна Мендєлєєва.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Дмитро Мендєлєєв

і Клуб галогенів

1

Я — хімік.

2

Коли ідея просякає тебе до останнього волоконця, неначе кров — учорашні бинти, неможливо жити по іншому. Це кажу я — одвічний заручник ковалентності, фаворит реторт і реактивів, той, хто завжди вбачатиме в небі глобули четвертинної структури білків, у розташуванні дохлих мух між вікнами — нільс борівську модель атома сірки, а у пацифіці — не символ миру, а тільки проєкцію молекули метану. Суцільний вогонь окислення переслідує мене нічним пітнінням; успішний синтез приносить затяжний оргазм. У всіх прутнях світу я ніколи не згублю відкритого профілю молекули ацетилену, а в кільцях і перстенях до останнього свого подиху приречений упізнавати бездо

1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Архе"