Читати книгу - "Нічний адміністратор"

— Це ініціали батька. І його книжка. Будь ласка, покладіть її на місце.

Відчувши роздратування у Джонатановому голосі Берр обернувся до нього.

— Я зачепив вас за живе? Вочевидь, що так. Мені ніколи й на думку не спало би, що сержанти можуть читати книжки. — Він навмисно проводив розвідку його ран боєм. — Мені здавалося, що читають книжки лише офіцери.

Джонатан уже стояв біля Берра, перекриваючи йому вихід з ніші. Він зблід, як смерть, а його руки інстинктивно піднялися.

— Якщо ваша ласка, покладіть книгу назад на полицю, будь ласка. Це особисте.

Не поспішаючи, Берр поклав книжку на місце, серед її попередніх сусідів.

— Скажіть мені, — знову змінив тему розмови Берр і покрокував повз Джонатана у центр кімнати. Складалося враження, що розмови, яка тривала хвилину тому, ніколи й не було. — У тому вашому готелі вам доводиться мати справу з готівкою?

— Інколи.

— Коли саме?

— Якщо гість від’їжджав пізно вночі і розраховувався готівкою, то ми приймали гроші. Рецепція зачинена від півночі до п’ятої ранку, тому за цю справу відповідає нічний адміністратор.

— То ви брали гроші і клали їх у сейф?

Джонатан знову сів у крісло і заклав руки за голову.

— Зазвичай.

— Припустімо, ви вкрали ці гроші. Коли приблизно хтось може схаменутися і помітити це?

— Наприкінці місяця.

— Смію припустити, що ви завжди можете покласти їх назад у сейф у день звітності, а потім знову звідти дістати, — вдумливо сказав Берр.

— Герр Майстер дуже пильно за всім стежить. Справжній швейцарець.

— Розумієте, я сплітаю для вас легенду.

— Я чудово розумію, що ви робите.

— Ні, не розумієте. Джонатане, я хочу, щоб ви проникли у Роуперову голову. Я вірю, що це вам під силу. Я хочу, щоб ви привели його до мене. Інакше я ніколи його не впіймаю. Може, зараз він і діє відчайдушно, але пильності не втрачає. Я можу причепити мікрофон до його задниці, слідкувати за кожним його кроком з супутника, читати його пошту і прослуховувати його телефонні розмови. Я можу принюхуватися до нього, прослуховувати його і спостерігати за ним. Я можу засадити Коркорана за ґрати на п’ятсот років, але цього Роупера я не можу і пальцем торкнутися. У вас ще є чотири дні, перш ніж ви маєте повернутися на роботу у «Майстерс». Я хочу, щоб вранці ви поїхали зі мною в Лондон, познайомилися з моїм другом Руком і вислухали всі умови співпраці. Я хочу переписати історію вашого життя з миті вашого народження і нарешті змусити вас себе полюбити.

Кинувши квитки на ліжко, Берр підійшов до мансардного вікна, розсунув штори і втупився очима в світанкове небо. Знову кружляв сніг. Темне небо висіло низько над землею. «Тобі не треба багато часу, щоб усе обдумати. Відколи ти покинув і армію, і свою країну, часу для роздумів у тебе було по зав’язку. Є обставини, через які ти можеш відмовитися, як і є обставини, через які тобі хочеться побудувати собі надійне сховище і сховатися у ньому до кінця своїх днів».

— На скільки часу я вам потрібен?

— Я не знаю. Якщо ви не хочете за це братися, то і тижня буде забагато. Хочете вислухати ще одну проповідь?

— Ні.

— Хочете зателефонувати мені через кілька годин?

— Ні.

— То що ви надумали?

«Нічого, — подумав Джонатан, відкриваючи квиток і дивлячись на час відправлення. Рішень як таких взагалі не існує. І не існувало ніколи. Існує вибір залежно від того, чи у тебе був хороший день, чи поганий, існує рух уперед, тому що позаду — порожнеча, існує біг, тому що якщо ти продовжуватимеш стояти, то просто впадеш. Існує рух й існує застій, існує минуле, яке підштовхує тебе до дій, й існує полковий капелан, який проповідує, що лише смиренні — по-справжньому вільні, існують жінки, які дорікають тобі, що ти не маєш почуттів, але не можуть без тебе жити. Існує в’язниця під назвою Англія, існує Софі, яку я зрадив, існує беззбройний ірландський хлопчина, який не відводив від мене погляду, поки я розстрілював на шматки його обличчя, й існує дівчина, з якою я заледве перекинувся кількома словами, яка вписує «наїзниця» у документи і яка дратує мене настільки, що хоча вже минули тижні з нашої зустрічі, я все ще на неї злюся. Існує герой, якого я ніколи не буду вартий і якого перевдягли у форму, щоб поховати. І існує цей спітнілий йоркширський щуролов[29], який нашіптує мені на вухо поїхати з ним і пройти все це пекло спочатку».

Реке Ґудгью був у бойовому настрої. У першій половині ранку він успішно переконував свого начальника у важливості справи Берра, у другій — проводив семінар на тему зловживання секретністю у Вайтголлі, а закінчився ранок приємною перепалкою з молоденьким ретроградом з Рі-вер-гаузу, який ледве доріс до своєї першої в житті брехні. Зараз настав час обіду у «Карлтон Ґарденс»: низьке сонце освітлювало білі фасади, а до його улюбленого «Атенеуму»[30] було рукою подати.

— Рексе, вам не здається, що ваш друг Леонард Берр аж надто крутиться як муха в окропі? — спитав з нервовою посмішкою Стенлі Педстоу з міністерства внутрішніх справ, сідаючи біля нього. — Чесно кажучи, я не до кінця усвідомлював, у яку аферу ви всіх нас втягнули.

— Бідненький, — сказав Ґудгью, — що саме вас непокоїть? Ґудгью закінчував Оксфорд одночасно з Педстоу, але єдине, що відклалося про нього у пам’яті — це схильність Педстоу крутити любовні інтрижки з простацькими дівчатами.

— Та нічого такого, — сказав Педстоу, намагаючись звучати невимушено. — Всього лиш використовує моїх працівників, щоб ті незаконно виконували його запити на отримання тек з документами. Переконує працівницю архіву обманювати всіх і вся заради того, щоб його прикрити. Водить старших офіцерів на тригодинні обіди в «Сімпсон». Просить нас поручитися за нього, коли ви раптом зі страху даєте задню. — Увесь час він поглядав на Ґудгью, та так і не міг перехопити його погляд. — Але це не так страшно, правда? Просто з цими хлопцями ніколи нічого не можна знати напевно, еге ж?

Виникла коротка пауза: вони хотіли відійти достатньо далеко, щоб їх не почула