Читати книгу - "Доторк"

— Наші життя. Кажуть, що дитина приносить зміну долі.

— Мені нічого не треба такою ціною.

— Ти все життя там просидиш, житимеш у світі незавершених творінь?

— Це нечесно. Ти, бляха, добре знаєш, що був час, коли я все закінчував. Були часи, коли саме відчуття глини, вигляд форми переді мною й того, як я собі це візуалізую, були найважливішими речами у світі. Як мені було класно, коли завершував роботу, бо я ніколи не турбувався про її завершення. Я просто працював, відчував, як глина міняється й оживає в мене в руках, і це було важливо. Закінчення було природне, не потребувало якихось додаткових думок чи турбот. Я досі працюю тому, що мушу чимсь займати руки. Можливо, це манія — працювати над матеріалом, міняти його, навіть знаючи, що з цього нічого не буде, бо я став надто критичним, надто дріб’язковим у цьому плані.

— Ти завжди казав, що не маєш судити власну роботу, що твоє завдання — творити, а інші нехай для себе вирішують, гарне творіння чи ні.

Барні засміявся.

— Звучить наче нотації дуже молодої мисткині. Коли ти молодий, то створюєш собі купу правил, даєш собі й іншим мудрі максими, за якими потрібно жити. Та митець не може припинити судити свою роботу, коли досягне певного рівня, знатиме відмінність між хорошим і поганим, правильним і неправильним. Ні, мені ще потрібне відчуття глини. Я ще хочу працювати. Хоча минуло вже багато часу, відколи я відчував щастя працюючи, але я принаймні ще можу працювати. А людина може марнувати своє життя й у набагато гірших перегонах.

— Ну, я не скульпторка. Я жінка й решту життя збираюся провести з людьми.

— Як хочеш. — Барні додав дробинку глини Венері на щоку, міняючи її вираз обличчя на рішучіший, — тепер вона виглядала знову як Карен, а не її сестра. — Твоє життя.

— Частина. Решта твоя. — Карен подалася нагору. — Я приготую ланч. Піднімайся, коли будеш готовий.

Коли вона пішла, Барні почувався спустошеним. Посидів кілька хвилин, втупившись у форму перед ним. Тоді змочив покривала в умивальнику, накрив фігуру й повільно піднявся нагору.

2

Комісія з питань ядерної енергетики оголосила про розслідування приблизно через три місяці після самої аварії. Новина сховалася між рекламними оголошення на внутрішніх сторінках «Елджин-сіті ньюз» і «Дейлі пресс». Ідентичні статті та заголовки з’явилися в обох газетах:

КОМІСІЯ

З ПИТАНЬ ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

ЗАВЕРШИЛА РОЗСЛІДУВАННЯ

РАДІАЦІЙНОГО ІНЦИДЕНТУ

Елджин, 20 серпня. Комісія з питань ядерної енергетики завершила розслідування нещасного випадку, що стався в компанії «Нешнал моторз» і призвів до розповсюдження радіоактивного пилу по всьому Елджину. Директор відділу радіаційної безпеки, доктор Едґар Макмегон, під час сьогоднішньої прес-конференції розповів, що радіоактивний матеріал поширився, коли розкололася дефектна гранула іридію-192.

Радіоактивний матеріал під час інциденту непоміченим проникнув через вентиляційну шахту з радіолабораторії в невеликий кабінет поруч, де його підібрав на взуття старший технік Макс Праґер і забруднив ним автомобіль Барні Старка, скульптора з відділу моделювання.

Згодом містер Старк розніс пил зі своєї машини по дому та інших місцях у місті.

Протягом останнього місяця медпрацівники відділу радіології та техніки огайської компанії «Трейсер контрол» займалися знезаражуванням різноманітних місць в Елджині, Гемтремку та центрі Детройта. Хоча техніки досі працюють в Елджині, начальник бригади Луїс М. Ґерсон запевнив пресу, що більшу частину радіоактивного матеріалу вже усунули.

Містер Енґстром із Центру досліджень та розвитку, а також містер Е. М. Дженсел з Комісії з питань ядерної енергетики під час спільної прес-конференції пояснили, що новину про аварію приховали, щоб допомогти «Трейсер контрол» працювати без зайвого галасу, до якого призвела б ця новина. Мер Фінні запевняє мешканців Елджина, що немає жодної загрози безпеці громадськості.

***

Барні був неготовий до істерії, яка охопила все місто, коли новину опублікували. Телефон почав дзвонити із самого ранку, і вони з Карен по черзі перенаправляли людей у службу підтримки «Трейсер контрол». Був ранок одного серпневого дня, — як заявила Торговельна палата штату Мічигану, чудовий день для відпочинку, — а місцеві радіо й телебачення повідомляли про перевантаження телефонної мережі по всьому місту: газети, відділ охорони здоров’я міста, кабінет мера, торговельна палата, відділ парків — усіх, хто могли щось знати про інцидент чи щось порадити, засипали дзвінками.

«Можете сказати, куди звернутися по лікування чи що вони там роблять? Я сидів в автобусі біля чоловіка, який, скільки знаю, працює в “Нешнал моторз”…»

«Слухайте, я вже понад годину намагаюся вам додзвонитися. Мені треба знати, я проїжджав біля Центру минулого тижня. А тепер у мене раптом акумулятор перезаряджений, такого ще ніколи не було. Де мені дізнатися, чи та штука мені в машину не потрапила? Я міг її колесами підібрати чи щось таке».

«Я вам кажу. Ми були в гостях у Боба Галлекса, чий кузен працює в “Нешнал моторз”. А тепер у мене цей дивний біль у грудях. В обох легенях. Ніби мене штрикають радіоактивними голками».

«Але це терміново. У мене конфіденційна інформація. Це все підстроїли агенти комуністів, які за мною стежать уже понад рік».

Якась домогосподарка хотіла знати, чи безпечно торкатися пилу на підвіконні. Якийсь відпочивальник хотів знати, чи забруднені також і озера. Собака якоїсь леді почав дивно поводитися. Він міг підхопити цю радіацію від інших собак? Один фермер запитав, чи це від радіації така незрозуміла погода.

Десятки дзвінків від людей з сусідніх міст, що перевіряли ймовірність «радіоактивних випадів». (Один чоловік телефонував зі свого протибомбового сховку, де заховався з дружиною, тещею й чотирма дітьми і який охороняв з рушницею. Хотів дізнатися, чи оголосять, коли безпечно буде вийти на вулицю.)

Усі, хто мали знайомих, які працювали у відділах досліджень чи моделювання, або знали Старків і бачили прибуття й від’їзд вантажівок «Трейсер контрол», тепер вважали своїм обов’язком зателефонувати до них додому й повідомити, як їм шкода було почути, що сталося. І як у вас справи? І що, ви думаєте, буде далі? І чи можуть вони чимсь допомогти? І — а, так — ще одна річ. Це дурниця, звісно, але ми були у вашому домі два місяці тому — пам’ятаєте? Чи є ймовірність, що?.. Розумієте, у нас діти вдома, ми не можемо не перейматися… ну, ви розумієте, звісно…

Так, безумовно. І єдиним варіантом дій було зв’язатися з відділом охорони здоров’я чи з «Трейсер контрол» та обстежитися. Більшу частину