Читати книгу - "Доторк"

— А хто батько?

Не встиг він вимовити це, як йому стало соромно.

— Вибач, сплів дурницю.

— Ага.

— Ну, не дуже гарно було приховувати це від мене. Ти, мабуть, уже давно знаєш.

Карен сьорбнула каву.

— Лише з минулого місяця точно. Лікар Лірой вважав, що потрібно сказати тобі відразу, але я спочатку все сама хотіла обдумати. Мушу вирішити, залишати дитину чи ні.

— А я тут не маю права голосу? — До минулого тижня він би висловився прямо, але тепер через її страх і збентеження хотів говорити розважливо. Її тепер дуже легко образити.

Її зітхання пронеслося м’язами горла.

— Я не хочу, щоб мене хтось переконував, поки що. Спочатку треба знати, чого я сама бажаю — маю на увазі насправді. Не чого я мала б хотіти, чи чого всі очікують, щоб я хотіла, чи чого було б розумно хотіти. Я хочу знати, чи цілком я від початку до кінця цього бажаю. Якщо зрозумію й діятиму згідно з цим, хоч би що сталося, так буде правильно.

— Ти чекаєш якогось знаку?

— Зсередини. Від самої себе. Я думала, він прийде уві сні, але мені сняться одні кошмари. Коли я була маленькою, то багато спала. Завжди, коли в мене були проблеми, я йшла спати, мені снились ельфи та феї, і вони мені радили, що робити. Я не розповідала, що мене водили до психіатра через те, що я багато спала? Тепер жодної казкової країни. Лише якісь страшні місця. — Вона присоромлено глянула на нього. — Ще ніколи нікому про це не розповідала. Нікому ще так не відкривалася.

— У нас не було часу.

— Ні, не тому. Завжди щось між нами стояло. Ми ніколи не були близькими. Мені бувало неприємно. І — до того, що сталося, — ти б просто посміявся.

Барні взяв її за руку, Карен вчепилася в неї.

— Барні, мені страшно. Я не знаю, що правильно. — Раптом очі її подивовано розширилися.

— Що таке?

— У мене дивне відчуття.

Він підійшов до місця, де вона сиділа.

— Ти дуже напружена.

— Ні. Усередині мене ніби тріпочуть крила. То дитина.

— Ти впевнена? Коли б ти мала почати відчувати рухи?

— На четвертому-п’ятому місяці. Десь тоді плід починає рухатися. Барні, мені страшно.

— Та то, мабуть, пусте. Просто уява в тебе розігралася. Ти не виспалась, і ще ж та вчорашня сцена…

Думка про життя всередині неї налякала його. Він має щось зробити, але що? Барні зі здивуванням усвідомив, що вже дорослий, зрілий чоловік, але це все одно якось дивно для нього. Чому він так мало знає про вагітність і пологи?

— У твоєму стані можуть бути різні причини: гази чи… Що таке?

Карен прикрила долонею рота.

— Я мушу вирішити, — видихнула вона. — Воно живе й зростає всередині мене, а я не знаю, що робити. — Карен підвелася й пішла у вітальню. Коли Барні подався за нею, відмахнулася від нього. — Я хочу побути на самоті. Будь ласка, Барні, мушу подумати.

Він уже хотів заперечити, але, побачивши рішучість на її обличчі, відступив.

— Гаразд. Якщо я знадоблюся, буду внизу.

Спустившись у студію, Барні зняв вологі покривала з Венери. Тепер відмінність впадала в око. Звісно, Карен набрала вагу. У неї стали повніші груди, відколи він ліпив її вперше. Барні торкнувся її плеча. Але Карен це чи Майра? Тепер він уже не впевнений. Якщо успішно поєднає обох в одну, це не буде жодна з них, а цілком нова жінка. Якщо поєднати не вдасться, не буде нічого.

Він не хоче, щоб вона народила дитину. Тепер навколо вдосталь проблем і без дітей. У нього немає сил боротися зі світом. Він хоче, щоб його лишили в спокої, щоб він міг упоратися зі стражданням, якщо стан здоров’я погіршиться. Усі медичні поради зводяться до одного. Заспокойся, відпочивай, не нервуйся. Раніше він відчайдушно хотів мати дитину, але тепер усе по-іншому.

***

Сидячи на дивані, Карен дивилася, як діти бавляться на газоні через вулицю, і загадувалася, про що зараз думає Барні. Очевидно, що тепер дитини йому не хочеться, та як він відреагує, коли вона народиться? Тепер, коли вона розповіла людям, це вперше здалося чимсь реальним. Треба було спочатку самій вирішити, а тоді вже розповідати кому-небудь. Що думала її мама перед народженням дитини? Лора Бредлі — жінка самозакохана, тож, напевно, лякалася від того, що її фігура роздується, спочатку через Майру, а тоді Карен. Та все одно Лорі Бредлі вдалося народити чоловікові двох здорових дівчаток.

Усе її життя цей відчутний доказ її родини заспокоював. Люди приїжджали до Елджина й покидали його, роз’їжджалися по офісах і заводах по всьому світі, доми зводилися й валилися, але цей дім з покоління в покоління залишався домом Бредлі. Вона належить йому, і саме тут народиться й виросте її дитина.

Карен підвелася й пішла до дверей, що вели в студію.

— Барні.

— Спустися сюди.

Карен спустилася й побачила, що він працює над Венерою, додає глини їй на перса й потовщує талію.

— То вже так видно?

— Ти вирішила? — не зважав він.

— Я хочу залишити дитину.

Барні відклав інструмент і витер руку рушником.

— Не поспішай з рішенням. Обдумаймо все разом.

— Це буде мій єдиний шанс мати власну дитину. Вона вже тут, формується всередині мене.

— Або деформується.

Карен відвернулася, і він пошкодував, що сказав це.

— Це шанс, яким я маю скористатися, — прошепотіла вона. Сіла на край стільчика, випрямила спину, намагалася стримати тремтіння. — Воно існує тут і зараз. Я ризикну всім і любитиму це дитя.

— Ну, я не можу пообіцяти того ж.

— Я й не очікувала.

Говорячи, Барні додавав глини їй на живіт, швидко обробляв масу, щоб роздути її навіть більше, ніж насправді.

Вона засміялася.

— Я ще так сильно не виросла.

— Ні, — не усміхаючись, погодився він, — але тепер я починаю бачити тебе такою. А я ліплю речі такими, якими вони мені здаються.

— Тоді я не хочу цього бачити, — сказала Карен, відвернулася й пішла нагору. Він нищить Венеру, перетворює її на щось інше через неї.

— Звісно, ні. Ти не хочеш знати правду. Хочеш жити у своєму казковому світі. Думаєш, це