Читати книгу - "Під куполом"

— Та ти збожеволіла, Джуліє, — гукнув Тоні Гай. — Гадаєш, вони взагалі здатні щось чути?. Чи вислухати тебе, навіть якщо почують?

Джулія обернулась з серйозним обличчям до Расті:

— Коли ваш друг Джордж Летроп палив лінзою мурашок, ви чули їхні благання?

— Мурашки не можуть благати, Джуліє.

— Я запам'ятала ваші слова: «Мені раптом дійшло, що у мурашок теж є їхні власні життя». Чому до вас це дійшло?

— Тому що… — почав він, але лише знизав плечима.

— Можливо, ви їх почули, — підказала Лісса Джеймісон.

— З усією моєю повагою, але це таки повна дурня, — промовив Піт Фрімен. — Мурашки є усього лиш мурашками. Вони ні про що не можуть благати.

— Зате люди можуть, — сказала Джулія. — І хіба ми також не маємо наших власних життів?

На ці її слова не відгукнувся ніхто.

— І хіба ми маємо щось інше, що могли б спробувати вдіяти?

Почувся голос полковника Кокса, котрий стояв неподалік. Вони про нього були зовсім забули. Зовнішній світ з його насельцями тепер здавався чимось несуттєвим.

— Я, бувши на вашому місці, спробував би. Не посилайтеся на мої слова… проте так, я б спробував. Барбі?

— Я вже з цим погодився, — сказав Барбі. — Вона права. Іншого вибору ми не маємо.

2

— Ану, давайте подивимося ті мішки, — сказав Сем.

Лінда подала йому три зелених пакети для сміття фірми «Гефті». До двох з них вона була напакувала одяг для себе й Расті та кілька книжок для дівчат (сорочки, штани, шкарпетки, спідня білизна тепер валялися, абияк покидані перед групою біженців). Третій мішок надав Роммі, до того в ньому лежали дві рушниці на оленів. Сем оглянув усі три, знайшов дірочку в тому, де лежали гвинтівки, і відкинув його вбік. Два інших були цілими.

— Гаразд, — промовив він, — слухайте сюди. До коробочки поїде мінівен місіз Еверет, але спершу його тра підігнати сюди, — він показав на «Одіссей». — Місіз, ви певні, що вікна залишили піднятими? Тра, щоб ви точно знали, бо від цього залежать життя.

— Вони були піднятими, — сказала Лінда. — Ми їхали з увімкнутим кондиціонером.

Сем поглянув на Расті.

— Доку, ви підженете його сюди, але перше, що ви зробите, вимкнете те штучне повітря. Ви ж розумієте навіщо, еге ж?

— Щоб зберегти атмосферу в кабіні.

— Ясно, що трохи поганого повітря потрапить до машини, коли ви відкриєте дверцята, але небагато, якщо ви діятимете швидко. У кабіні ще буде годне повітря, городське. Люди всередині зможуть легко ним дихати всю дорогу до коробочки. Старий фургон не годиться, і не тільки тому, що в нім вікна відкриті…

— Ми мусили, — зауважила Норрі, дивлячись на крадений фургон телефонної компанії. — Кондиціонер був поламаний. Д-дідусь сказав. — З лівого ока в неї викотилася повільна сльозинка й прокреслила риску вниз по її брудній щоці. Бруд тепер був повсюди, і сажа, така дрібна, що її було майже не видно, сіялася з мишастих небес.

— Все так, любонько, — сказав Сем. — Але на ньому все'дно такі скати, що лайна варті. Достатньо одного погляду, щоб зрозуміти, з чиєї стоянки вживаних машин взято цього байстрюка.

— Здогадуюсь я, це означає, що потрібен мій автомобіль як друга машина, — промовив Роммі. — Я його піджену.

Але Сем затряс головою:

— Краще хай буде машина місіз Шамвей, бо в неї скати менші, отже, з ними буде легше впоратися. І вони в неї геть зовсім новенькі. Повітря всередині них свіжіше.

Джо Макклечі раптом розцвів посмішкою.

— Повітря з шин! Повітрям з шин заправити сміттєві мішки! Саморобні акваланги! Містере Вердро, це ж просто геніально!

Нечупара Сем і собі теж вишкірився, показуючи всі наявні в нього шість зубів.

— Не можу претендувати на патент, синку. Всі претензії до Піта Бергерона. Він розповідав про двох лісорубів, що опинилися за фронтом тієї пожежі у Бар Гарборі, коли вогонь над ними пронісся верхом. З ними самими все було окей, але повітря для дихання там стало непридатним. Отже, що вони зробили, так це зірвали ковпачок вентиля на скаті лісовоза й по черзі дихали просто з пиптика, поки вітром не нагнало свіжого повітря. Піт розповідав, вони казали йому, що на смак те повітря з шини було страх яким гидотним, як дохла риба, але саме завдяки йому вони й вижили.

— А чи вистачить однієї шини? — поставила питання Джулія.

— Мусить, але нам не варто довіряти запаскам, якщо це оті аварійні таблетки, котрі придумали тільки для того, щоб на них можна було проїхати миль двадцять по хорошій трасі й не більше.

— У мене не така, — повідомила Джулія. — Ті я терпіти не можу. Я попросила Джонні Карвера обладнати мою машину нормальною шиною, тож він так і зробив. — Вона подивилася в бік міста. — Гадаю, Джонні загинув. І Керрі також.

— Нам краще зняти також ще одне колесо з машини, просто, щоб убезпечитися, — сказав Барбі. — Інструменти у вас є?

Джулія кивнула.

Не так щоб аж надто весело усміхнувся Роммі.

— Я викликаю вас на гонку, доку. Ваш вен проти Джуліїного гібрида.

— Ні, «Пріус» поведу я, — мовила Пайпер. — А ви залишайтеся тут, Роммі. Бо вигляд у вас таки кепський, лайно лайном.

— Нічого собі балачка від проповідниці, — пробурчав Роммі.

— Ви мусили б бути вдячними за те, що я почуваюся ще нівроку бадьоро й можу докинути пару лайливих слів.

Насправді преподобна Ліббі сама мала вигляд далекий від бадьорості, проте Джулія все одно вручила ключі їй. Ніхто тут не виглядав здатним на пиятику з сороміцькими танцями, але Пайпер була в кращій формі за більшість з них; Клер Макклечі була біліша за молоко.

— Окей, — сказав Сем. — Є в нас ще й інша проблемка, але спершу…

— Що? — перебила Лінда. — Яка це ще інша проблемка?

— Не переймайтеся зараз цим. Спершу давайте переженемо сюди наше залізо. Коли бажаєте розпочати?

Расті подивився на пасторку Конгрегаційної церкви Честер Мілла. Пайпер кивнула.

— Прямо зараз, — сказав Расті.

3

Останні з місцевих жителів тільки дивилися, але не лише вони. На своєму боці Купола разом з Коксом зібралося близько сотні солдатів, вони споглядали на це з німотною увагою, як глядачі на тенісному матчі.

Расті й Пайпер провели гіпервентиляцію біля Купола, навантаживши собі легені якомога більшою кількістю кисню. А тоді, рука в руку, побігли до машин. Діставшись туди, розділились. Пайпер впала на коліно, впустила з руки ключі від «Пріуса», і всі глядачі разом видали стогін.

Відтак вона підняла з трави ключі й знову підхопилась на ноги.