Читати книгу - "Зламана коханням, Ксенія Євчук"

Ланс.

Тоді.

Це моя провина.

Моя помилка.

Я не шкодуватиму про те, що вже зроблено.

Я хотів Афіну Мільєр, і це мене погубило.

Перш за все я накричав на неї. Це вийшло якось випадково, перед очима пропливла сцена, де Рафаель мене за це вбиває.

Краще б він таки вбив.

Він сміявся.

Сказав, що я ідіот і навіть він розумів, що Афіна ще ні з ким не спала.

Він такий самий придурок, як і всі інші.

Дівчина розплакалась, посміхнулась і поцілувала мене в щоку.

Потім піднялася. Її ноги тремтіли, ніби вона зараз впаде. Очі були червоні від сліз, але обличчя таке...

Таке ясне. Щасливе. Ніби вона цього й хотіла.

Погубити нас обох.

Не тільки себе чи мене.

Нас.

— Я нікому не розповім, не хвилюйся.

Це єдине, що вона сказала, перш ніж вибігти з квартири Рафаеля, накинувши на себе тонкий халат і повернувшись до Лієсси Ріво.

Пізніше я почув, як жінка мене проклинає, а Афіна сміється. Хрипкий від сліз сміх. Такий щасливий хрипкий сміх.

Вона сказала, що я відмовив їй у почуттях. Що я просто сказав їй, аби припинила це.

І вона відповіла, що це кінець.

Вона насправді сказала, що це кінець і що зі мною покінчено.

Але це не так.

Це ніяк не кінець після того, що я накоїв.

За декілька днів вона поїхала.

Повернулася до Нью-Йорка, залишивши мені один єдиний лист, коли в нас обох є телефони.

Коли вона могла просто підійти і поговорити, замість того щоб ховатися кожного разу, коли я збирався до неї наблизитися.

Вона посміхалася, і це було щиро. Але вона не підпускала мене ближче.

Вона не хотіла, щоб я розбив їй серце. Афіна хотіла, щоб усе завершилося саме так. Щоб ніхто з нас не сказав нічого зайвого.

Щоб не почути від мене слів, яких вона так боїться.

Усе повинно було бути не так.

Звинувачувати я можу тільки себе за те, що я сраний педофіл.

Сімнадцять років. Їй було сімнадцять, коли я дозволив їй себе поцілувати. Коли я відповів на її поцілунок і повірив, що до мене в неї був хтось інший.

І те, як я зрадів, що насправді це я у неї перший. І що насправді вона хотіла, щоб першим був я.

Я.

У листі було декілька акуратно прописаних слів про те, що вона мені вдячна. Вдячна, що я навчив її жити. В кінці маленьким шрифтом: "І я досі тебе люблю."

Можливо, якби не цей лист...

Минуло вже стільки часу з того дня, а я досі хвилююся розповісти Рафаелю свій план.

Він висміяв мене за те, що на старість я не стримую свій норов.

Двадцять шість років — це для нього старість.

І він на рік від мене старший, якщо що.

— Ти побудеш із Девіаном? — збуджений голос Ларії лунає по всій кімнаті ехом.

— Я можу відмовитись?

— Лансе, будь ласка.

— Рафаель не дозволяє мені брати вашого сина до рук.

— Але я дозволяю. І ти візьмеш, щоб я мовчки знайшла його і вбила.

— Тобі не потрібно шукати його. Він в підвалі за столом. Тільки не кажи, що це я тобі розповів.

Вона акуратно ставить мені до рук сина, і той посміхається, кліпаючи очима.

— Милий гном.

— Його звати Девіан, сонечко. Ти хотів щось запитати в мене?

Я знаю про Афіну все, що треба.

Закінчила третій курс і переходить на четвертий. Безліч друзів і таємні вечірки, які вона відвідує.

Хижина, де мій брат майже живе. Місце, де вбивають, трахаються, нюхають, відриваються і так далі.

І вона приходить туди, ніби пасує до того місця.

Той самий колір волосся. Ті самі рожеві губи і великі зелені очі.

Посмішка, яку вона дарує кожному другому.

Ще рік, золотце.

Ще рік, і ми побачимось.

— Твоя сестра.

— Я знала.

— Ви всі все знаєте, — видихаю. — Скажи про це Рафаелю. Запитай, чи він не проти, щоб я зробив її своєю дружиною.

— Чому ти сам не запитаєш?

— У мене немає цицьок і твого обличчя, вибач. Ось таким вже я народився.

Вона дає мені підзатильник і цілує Девіана в чоло. Пригладжує його дитячу лисину і підморгує мені.

— Я поговорю з ним. Не думаю, що він буде проти. Я буду щасливішою, якщо Афіна буде поруч.

Якщо Афіна буде тут, я не відпускатиму її навіть на десять хвилин. Але цього я вже не кажу.

А ще я не забуду, що повинен зробити щось із цим Сетом. Він приймає її до компанії ідіотів, з якими вона почувається в безпеці.

Але єдина людина, з якою вона так почуватиметься — це я.

— Дякую.

— Завжди готова допомогти.

Ларія знову цілує маленького Бласхеса.

Чи перейме він від нас цю жадобу до вбивства?

Тільки вчора ми повернулися з Палермо, вирішивши всі справи.

Лоренцо Бласхес обрав дурний шлях.

Хоча через цей вибір ніхто з нас не в програші.

Вчора ми ще вбили десятки людей, а зараз Рафаель ховається від своєї жінки, щоб вона не кричала на нього. Ларія хвилювалася, і я не звинувачую її в цьому.

Ми могли не повернутися. Я міг більше не побачити демоницю.

Складно навіть думати про те, що таке можливо.

Маленьке тіло в моїх руках пахне молоком і якоюсь дуже смачною випічкою.

Афіна має квітковий запах.

Перестань думати про неї.

— Я твій дядько, тобі пощастило.

Хлопчик тільки кліпає. 

— Сподіваюся, член у тебе буде такий, як і мій. Величезний і твердий на жінок.

Він знову кліпає і посміхається, видаючи дитячі звуки.

Добре, що Рафаель таки не довіряє мені Девіана. 

Цей хлопець під моїм наглядом уже б у вісім бігав по залу і бив охорону кулаками.

Ларія вже не повертається.

Я так і думав.

Сідаю за свій стіл і поправляю хлопчика, який уже заснув.

Перевіряю, чи йому зручно лежати на моєму тілі.

Увімкнув ноутбук і поглянув на фото дівчини на ньому.