Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Порядній дівчині не личить тицяти пальцями в малознайомого, до того ж напівголого чоловіка. Напевно. Тільки такій ось дівчині і в Дивному Лісі робити нічого. А мені хотілося ясності.
Через деякий час я впевнилася: кращих лікарів, ніж ельфи, в усьому світі нема, бо ж на спині Гента виявилися шрами, аналогічні тим, на грудях.
– Тебе зі шматків складали? – якось само собою вийшло, що я перейшла на «ти».
Він невизначено кивнув. От же ж ця гартонська стриманість! Сидить штопаний як клаптикова ковдра, але бундючиться, таємничість демонструє. Червоний як рак – незручно йому, бачте, що я на ногах, а він навіть не на коні.
– Кажуть, незабаром я зможу скакунів об'їжджати, – похвалився Гент, підтверджуючи мою думку. – Де Навагрем?
– На щастя, його, мабуть, схопили жителі Пустки! – висловила я здогадку, засновану на туманних висловлюваннях Віарели.
Гартонець трохи помовчав, потім невпевнено перепитав:
– На щастя?..
– Сьогодні поховали одного хлопця, дуже на нього схожого, – пояснила я.
Чомусь більше сумнівів не було – Няв живий!
– Не впевнений, що це краще…
А я була впевнена! Від Реха брата не забрати, а з бездушними можна посперечатися.
До речі, назріло ще одне питання:
– Чому ти сказав, ніби я – твоя наречена?
– Так треба! – немов відрізав Гент.
Я не розпитувала. Якщо гартонець в оточенні прекрасних ельфійок оголошує, що у нього є наречена – що ж, без цього дійсно ніяк.
– О! Прокляття, мені здавалося, він марить! – несподівано виголосили з-за дверей. – Лялечко, дай йому хоч день відпочити!
На жаль, стукати тут не вміли.
{8. Рела – ввічливе звертання до ельфійки.
9. Грей – столиця Гартона.}
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.