Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Не кричати! — рикнув він, розтискаючи обійми і клацанням пальців запускаючи під стелю два жовті вогники. — Пограли та й годі. Я хочу отримати відповіді на запитання, отже ви відповісте. І ваша магія зараз безсила: вибачте, але у воді, яку ви випили, був дезактиватор. Слабенький, хвилин на десять-п'ятнадцять, але мені більше й не треба.

— Та ви ненормальний! — тихо видихнула вона, відступаючи спиною вперед, доки не вперлася в перегородку. — У мене трохи серце від переляку не вистрибнуло! Що вам потрібно?

— Інформація, — Едвард повернувся і засунув важку засувку. — Кого ви шукали? Чи не мене щоб здати службі контролю?

— Що? — зіниці дівчини розширилися від жаху, вона клацнула пальцями кілька разів, мабуть, висікаючи іскру, але, звісно, нічого не вийшло. — Ні, звичайно ні! Я ж не самогубець, її голос здригнувся і зірвався. — Не підходьте ближче! Стійте там! Ну будь ласка!

Він завмер за один крок від смерті переляканої Грейс, упершись у виставлену в рефлекторному жесті долоню. Опустив погляд, усміхнувся: це треба ж, вона справді думає відштовхнути його голими руками?

— Ви знаєте, як мене знайти, де я живу, з ким спілкуюсь, — квапливо заговорила дівчина. — Крім того, мені теж за такі знайомства дісталося б на горіхи від магконтролю. Ні, я не шукала вас!

— Тоді кого?

— Злодія, — видихнула вона крізь зуби. — Зломщика, мисливця за цінностями! Найманого спеціаліста з крадіжок!

— Та невже?!

— Клянуся своєю магією! Відчепіться вже від мене. Я піду і просто забуду про все, а ви навіть не пригадаєте, як я виглядаю.

Едвард хмикнув:

— А я що, знаю як?

Дівчина заперечливо захитала головою.

— Ось зараз і впізнаю. Знімайте все зайве.