Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— І що за блохастий лісовик затягнув вас до цього шинку? Дякую, любонько!

Едвард з вдячністю прийняв з рук Гортензії ганчірку з колотою кригою — особливий знак поваги для постійних клієнтів. У залі вже було пусто і тихо, хоча півгодини тому під низькими підкопченими балками кипіла справжня битва. Хтось недорахувався зубів, хтось меблів, але були й ті, хто в спільній метушні попрощався з цінними дрібничками.

Тепер флегматичний троль-викидайло змітав у кут уламки посуду та дерев'яні тріски, кілька завсідників розповзлися по кутах заліковувати рани, а товстий шинкар із задоволеним виглядом вносив записи до товстеменної книги.

— Добре повеселилися, — муркотнула Гортензія, клопочучись над пораненим клієнтом. — Зважаючи на все, господар не в накладі.

— А чи він взагалі буває в накладі? — Едвард іронічно підняв брову і відразу скривився: боліло все-таки знатно.

— Ні, — підтвердила його підозри дівчина і вийняла з декольте чийсь гаманець, обшитий червоною тасьмою. — Як і я. До речі, можеш не платити: вечеря за рахунок закладу, красунчику.

Вона підморгнула і вирушила у справах, а Едвард розвернувся і вперся поглядом у дивовижно тиху дівчину. Та, насилу витягнута з самого центру бійки і неабияк налякана її розмахом, завмерла на іншому кінці лави.

— Ну? Мені повторити питання, енья Колті?

Грейс відірвалася від споглядання нічим не примітної стіни та нервово переплела пальці. Гарні, тонкі, не з такими по шинках кулаками махати.

— А? — на її обличчю промайнув зніяковілий вираз, отже, не слухала.

І це при тому, що йому довелося неабияк повозитися, щоб розкидати тих шибайголов. З одного боку Грейс і сама була не безпорадня, її блакитні спалахи били неприємно до зубівного скрегота, але все ж таки пару ударів у спину вона б пропустила. Досвід п'яних бійок без правил — це тобі не в тренувальній залі розводити реверанси. Ед раптово відчув гострий укол розчарування: хоч би «дякую» сказала, чи що.

— Якого дідька, питаю, ви прийшли сюди та ще й у такому вигляді? У вас що, всі ілюзії такі миловидні? Чи це особлива форма пошуку гострих відчуттів?

— Н-ні, — вона здивовано моргнула.

— Тоді чекаю на вашу подяку, — буркнув він, обережно обмацуючи ніс. Начебто не зламано, вже непогано.

— Якої ще подяки? — вона здивовано підняла брови. — За те, що зірвали мені справу? Я шукала тут людину і знайшла б, якби ви не влізли зі своєю непрошеною бравадою та не затіяли бійку!

— Ви не людину знайшли б, а неприємності, — різко озвався він. — І великі.

— У мене все було під контролем!

— Я помітив. Ще кілька хвилин такого контролю — і вас перекинули б через плече і віднесли до кімнати на другому поверсі. Домовлятися про справи в горизонтальній площині.

— То ви за мою честь заступитися вирішили? — зневажливо скривилася вона. — Лицарю шинку «П’яній віслюк», дякую за надану милість!

— Ти не просто втрачена душа, ти ще й розум десь по дорозі загубила! — не витримав Едвард.

— Вибачте, маркізе Дрейтвінд. Не там народжена, не так вихована.

Він уже вдихнув, щоб відповісти щось різке, але раптом осікся, помітивши, як вона стиснула губи. Наче він щойно потрапив до її найслабшого місця. Боляче вдарив. І це збило з пантелику.

— Бачу, ви добре підготувалися до зустрічі, навіть моє ім'я вивчили. Приємно, тільки не кричіть його вголос на кожному розі. І нема чого жалітися: у своєму світі у вас, може, і не те виховання було, але в цьому надолужили. О! Здивовані? Звичайно, я цікавився вашим минулим, перш ніж з'явитися в крамниці. Цікавість, знаєте... Тож повторю, кого ви шукали?

Вона відвернулася, так нічого й не сказавши. Уперто хитнула головою, струсила зі столу неіснуючі крихти.

— Яка тепер різниця? Всі розбіглися, поки пил вляжеться, пройде купа часу. Ось же, — вона розчаровано ляснула долонею по столу. — Штовхнула ж вас ідея зчинити шум. Я ж не можу повернути час назад і все виправити!

Вона різко осіклася, нервово озирнулася на всі боки, пробурмотіла зніяковіло:

— Не в тому сенсі, вибачте.

Едвардові стало смішно. Вона так хвилювалася, так намагалася приховати тривогу, так старанно вдавала, що в неї все під контролем! Демона з два. Нічого вона не контролює і, схоже, розгублена і налякана.

— Видихніть, випийте води та заспокойтеся. Нікому немає до вас справи, — спокійно зауважив він, підштовхуючи їй уцілілий келих. — І до ваших застережень теж, до речі. Єдиний, хто слухає ваш безладний белькіт, — це я. А зі мною у вас абсолютно інший рівень довіри, правда ж?

— Це після того, як ви вкрали з мого столу обіцяний договір? — Вона все-таки зробила пару ковтків.

— Думаєте, він би сильно допоміг вам під час обшуку? — здивувався Едвард. — Мені здавалося, що я й тут вас більше підстрахував, ніж підставив.

— Тобто ви знали, що за вами стежать, що прийдуть до мене, але все одно принесли мені хронометр, так? — Вона обурено встала і стиснула маленькі кулачки.

— Здогадувався. Робота така.

— Ах, робота… Що ж. У мене теж. Я, мабуть, піду.

Вона кивнула і рішуче попрямувала до виходу, накинувши на обличчя глибокий капюшон. Едвард провів її лінивим поглядом і, повільно порахувавши до десяти, рушив слідом.

Дівчина вже прослизнула у вузькі двері і завернула у темний провулок. Озирнулася, прислухаючись до нічних шерехів. Він припав до стіни, зливаючись у темряві за купою старих бочок. Її схвильоване дихання було чути навіть на відстані. Вона постояла трохи, потім уперто підвела голову і пішла геть, не помітивши його легких кроків за спиною.

Коли одна рука закрила її рота, а друга обхопила нижче грудей, притиснувши руки до тіла, кричати було вже пізно.

— Продовжимо розмову в більш затишній обстановці і без свідків, так, еньє Колті?

Едвард підхопив її, як пір'їнку, і, легко штовхнувши стегном двері чиєїсь комірчини, втиснувся всередину.