Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Кепський був план. – виходячи з будинку вчорашнього іменинника промовив Майл.

– Чому ж? Так, згодна, вони нам нічого нового не розповіли, проте я змусила забути їх, що ми вчора там були. Отже, ми не пригадали нічого й вони забули все, навіть, якщо і пам'ятали щось. Здається це краще ніж нічого. – стукнувши брата ліктем в бік сказала Ельза. Вони почули гучні вигуки неподалік й озирнувшись одне на одного вирішили поглянути, що там за галас.

Звуки привели їх до табору, де вовки змагалися одне з одним. Ельза давно тут не була, адже самок сюди не допускали, проте зараз вона може приходити сюди коли завгодно, бо правила змінилися для неї, кола вона стала ватажком. В натовпі вона побачила знайоме обличчя, це був Райлі - Бета клану Вільтонів. Вона знала, що він не долюбляє її, адже він цього навіть не приховував. Причини такого ставлення були невідомі Ельзі, хоча можливо це через те, що він вважає її не гідною бути Альфою. І це вона зрозуміла, коли після закінчення бою двох вовків Райлі вийшов на імпровізований ринг та не спускав очей з Ельзи.

– Не хочеш показати на що здатна, вовчице? – його вискал не приховався ні від кого. Зграя Ельзи скривила обличчя, адже викликати на бій Альфу - прояв неповаги до клану, за традиціями лише Альфи можуть викликати Альф на бій.

Вовчиця вийшла вперед та стала навпроти Райлі.

– Із задоволенням покажу тобі, як б'ються справжні воїни. У тебе великі яйця, якщо не злякався викликати мене на бій. Проте, мої більші. – із натовпу почулися висвистування в підтримку їхньої Альфи. А жовна Райлі заграли на обличчі. Він випустив ікла та кігті, його райдужка очей змінила колір з карих на світло-зелені.

Ельза лише засміялася та потім її райдужка стала янтарною, а за посмішкою вже виднілися ікла.

– Давай, дівчинко, покажи, що вмієш. – Ельза навмисне намагалася його вкольнути й це подіяло, адже Бета розгнівався та кинувся на Ельзу, як вона того й хотіла. Він стрибнув на неї та замахнувся кігтями, проте вовчиця встигла відстрибнути в бік. Вона хижо посміхнулася, проте посмішка швидко зникла з її обличчя, коли вона зрозуміла, що він задів кігтем її щоку, з якої проступала кров. Вона поглянула на Райлі й кинулася на нього встромивши кігті в передпліччя вовка. Він відскочив та ледве втримав рівновагу. Вовчиця підняла руку та не зводячи погляд від Бети злизала його кров зі своїх кігтів. А потім підняла голову до гори та завила так, що Райлі прикрив вуха.

– Ти ненормальна, чорт забирай! – Бета зморщив носа від огиди, проте в Ельзи це викликало лише сміх.

– Дякую, роблю все можливе, щоб підтримувати репутацію. Я награлася, пора закінчувати. – Райлі не встиг збагнути, коли Ельза перетворилася у вовчицю, яка була таких великих розмірів, що у порівнянні з нею його сутність вовка виглядала нікчемною. Вона поглянула в його очі й навіть гіпноз не довелося використовувати, адже він відчув неконтрольоване бажання скоритися, що він і зробив. Він заскулив та ліг перед нею визнаючи її домінантність. Адже зрозумів, що якщо цього не зробить, то цей біль в голові не припиниться. 

Вовчиця загарчала від невдоволення. Та прийнявши людську подобу наблизилася до Райлі.

– Якщо викликаєш ватажка на бій, то борися до останнього - це б заслуговувало поваги. Ти соромиш прізвище свого клану. Я пробачу тобі зневагу до мене, проте не пробачу такого ставлення до мого клану! Хто ти такий, що смієш виявляти зневагу до моїх вовків викликаючи мене на бій, який тобі не по зубах?!  По твоєму ти рівня мені?! Знай своє місце, вовче. Те, що ти Бета зграї мого чоловіка не дає тобі права на вседозволеність! Проявляючи зневагу до мене - ти проявив зневагу до свого Альфи! До мого чоловіка! І ти відчуєш всі наслідки за це. Мої вовки проявляють до вас шану і я вимагаю того ж ставлення до них! – Ельза дивилася йому в очі, а Райлі почав корчитися від болю, який проносився по всьому тілу. Чим сильніше вовчиця гнівалася - тим сильніше він відчував біль, такий ніби всі його кістки ламало зсередини. Хоча насправді - це відчуття вселила йому Ельза, він дійсно вірив, що цей біль справжній. З його очей та вух почала текти кров, а крики не стихали.

– Досить! – з натовпу вийшов Тео, його погляд був чорніше ночі. Йому не подобалося те, що він бачить. – Як ти смієш, Ельзо? – в його погляді вона побачила розчарування й це її зачепило, проте вона старалася цього не показувати й виходило це дуже переконливо.

– Можливо, варто було спочатку запитати у свого Бети? – вона дивилася на нього повним злості погляду. – Я не зобов'язана терпіти вибрики  твого Бети та закривати очі на те, як він сміє поводитися зі мною! До твого відома він викликав мене на бій, він має бути вдячний мені за кожний зроблений подих, бо я мала право вбити його за таку зухвалість! Але він живий, як ти бачиш. – погляд Тео зм'якшився, він поглянув на Райлі, який важко дихав лежачи на землі.

– Я сам розберуся з ним. –  вже спокійніше промовив Тео.

– Сподіваюся, що вдруге він тебе все ж таки вирішить послухати. – вовчиця підійшла впритул до чоловіка. – Бо я не пробачу йому ще однієї помилки. – це вона прошепотіла йому на вухо та відсторонившись ще раз поглянула в темні очі Тео.

Вона розвернулася та пішла геть не озираючись більше в його бік, а Майл стояв далі в натовпі поглядаючи на віддаляючий силует сестри.