Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   Баба Катя та її невістка Орися сиділи за столом за чаєм. Під столом на табуреті лежала качалка. Ніхто насправді серйозного наміру бити Тимофійка не мав, але поговорити все ж жінкам хотілося.

— Олю, а ну но глянь чи не йде той безголовий? — попросила Катерина свою дев'ятирічну онуку. Та невдоволено відірвалася від телефону, але все ж послухалася. 

— Нікого немає, – прицмокуючи сказала Оля повертаючись до свого заняття.

— То все ті мобілки Орисю! — буркнула бабуся спопеляючи онуку невдоволеним поглядом. — З них вся біда, кажу тобі. Ти думаєш я не бачу, як той безголовий кожного вечора на льох вилазить, щоб подзвонити? І ноги не болять, і вітер не дме, а на город годі загнати! — все бовкала стара відкушуючи печиво. — Хто ж то таке тверде печиво купив?! – гаркнула все ж продовжуючи їсти.

— Ой, мамо правду кажете за нашої молодості так не було, — похитала головою Орися. 

— Як той таке творе, то вже боюся уявити що ця ящірка мала витворятиме як підросте! – сказала Катерина зиркаючи на онуку. Та з під лоба глянула на матір з бабою і вирішила піти до себе в кімнату. Але зупинилася біля вікна і посміхаючись сказала:

— О, йде.

— Орисю, ану вставай но…і качалку не забудь, – наголосила.

Тімоха з радісним настроєм влетів до хати, але побачивши насуплені лиця мами та бабусі запитав:

— А що трапилося? Що знову сметану хтось побив? — питав відкриваючи холодильник,  — Так,  я зараз швидко до тітки Галі з'їжджу та й привезу, — почав говорити нутром відчуваючи щось не ладне. Хотів було вже вискочити з хати, і пригнути на велик як бабуся його зупинила перегоджуючи шлях качалкою.

— Не так швидко, Тимофійку, — хитро посміхнулася — Я вже нині в тітки Галі була, сметану принесла, — говорила постукуючи скалкою по дверях, — Та й ти бачу до неї зачастив, – говорила дивлячись з під лоба.

Тимофій не тямуще знизав плечима, ніби й не здогадуючись в чому тут справа.

— А ну скажи но Тимофію, де ти пів ночі шастав? — запитала мати.

— Ніде я не шастав мамо, — робив не розуміючу міміку той, — Ви ж самі мене зранку на пари будили.

— А ну цить, — приклалася качалкою йому по дупі Катерина, — Геть сором втратив матері брехати? — обурливо крикнула.

    Тімоха розтирав п'яту точку зиркаючи на прочинені двері з яких крізь щілину виглядала Олька і реготала. Він легко до неї всміхнувся підморгуючи.

— Схоже в нас тут шпигуни завелися? — говорив голосно натякаючи на Олю.

— Ти на сестру не гріши! — гримнула бабуся. — Я сама все своїми очима бачила.

— Олічко, вибач, — знову крикнув Тимофій, на що сестра ображено закрила двері.

— Ну? – мугикнула Орися.

— Що ну? — продовжував корчити дурника той.

— Тимофію, — видихнула бабуся, — Я була в Галини і все знаю, тож не здумай мені брехати…

    Тімоха ж стояв як укопаний намагаючись зібрати в голові пазлик, що поки ніяк не ліпився в одну цілісну картинку. 

— То де ти пів ночі лазив, сину? 

   Прикинув в голові варіанти відповіді. Може тітка Галя бачила його у вікно як він їхав? Вирішив не брехати, а лиш сказати не повну, так би мовити, правду.

— На ромашковому полі я був, — процідив крізь зуби мило посміхаючись.

   Бабуся кілька секунд дивилися на нього прищуруючи очі, але зрештою опустила качалку, що було хорошим знаком. Тимофій полегшено здихнув.

— От і Даринка мені сказала що ви на ромашковому полі були, — констатувала, — Значить сходяться покази, — всміхнулася. 

    А тепер Тімоха ще більше здивувався. Виходить Даринка його приклала. От мрія, а не дівчина. Таку б сестру мати, а не оту малу прониру Ольку, що постійно здає його витівки бабці і мамці.

— Ти чого це по ночах шастаєш? — питала мати, — Мало того, що вдень тебе витримати не можна, так ще й по ночах тепер тиняєшся. Ну як той вітер в полі, ну їй Богу! — пожала плечима Орися.

— Ти що, Тимофійку, вирішив мене раніше часу в могилу звести? — спитала бабуся на що внук підійшов до неї обійнявши.

— Бабуню, ну що ви таке кажете? Я вас маму, Олю люблю більше всіх на світі…ну але хто зна чи протягну так завжди, — додав цілуючи матір і бабу. 

— А ти Орисю, йди якісь деруни пожар, чи що? — знизала плечима Катя, — А то понабирали тієї сметани як з переляку.

     Оля, відчувши, що небезпека минула вийшла знову до кухні допити чай. Полізла в холодильник за сметаною до сирників, але слизька банка випала з рук просто на підлогу.

— Оля! — почулося три злісних голоси, від чого дівчина, хутро як ящірка зникла в своїй кімнаті зачиняючи двері.

   Тимофій почав реготати, а Орися прийнялася витирати підлогу. 

— А ти не регочи! Сам якось сметану розбив, — обурилася Орися.

— Так тоді ж теж через Олю було, — хмикнув він.

— Не говори мені тут багато, йди он Маньку подої, — попросила Катерина, на що Тимофій невдоволено нахмурився. — Йди, йди, ти в нас любиш з цицькатими жіночками поговорити, от я і знайшла тобі компанію. Зможеш навіть помацати, — всміхнулась бабуся. 

    Тимофій червоніючи пішов в сарай. Знову поставив табурет, взяв відро, прийнявся до справи.

— Ох, Манько якби ж моя мама та бабуся, були ж такими тихими як ти, — говорив періодично погладжуючи корову, — Гарна дівчинка, і не тому, що в тебе великі…Ай, — зойкнув відчувши по обличчі ляпас хвостом. 

    Тімосі подобалося просте сільське життя. Безтурботне, щоправда, з важкою працею. Подобалося вчитися, подобалася дівоча компанія, але останнім часом все більше подобалася компанія лиш однієї дівчини.  

Він завжди чекав вечір п'ятниці, де в кінці робочого тижня, на галявині лісу збиралася сільська молодь. Останнім часом надавав перевагу потеревенити у цей час з Каріною, але через те, що приїхала Даринка не міг не піти. Тож швидко видоївши корову та поївши шмигнув до лісу.

     Даринка сиділа навпроти вогнища і не чекала нікого крім Тімохи. Але його все не було. Вона сумно дивилася на тріскаючі поліна. Дрова швидко згорали поглинуті полум'ям, і разом з ними згорали залишки надії на їхнє спільне кохання з Тімохою. Дівоче серце відчувало, що у нього хтось з'явився. Хтось важливіший за неї. Хтось, хто дуже йому подобається або кого, він Тимофій, любить.