Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ми переспали, - перебила її Ліна тим самим шматуючи свою душу.

 Марта присунулась ближче, притягнула Ліну до себе і обняла.

-          Нічого кримінального. Не ти перша не ти остання піддалась слабкості, - підбадьорливо посміхнулась Марта.

 В душі дівчини все повстало проти такого ставлення.

-          Як ти так можеш казати? Я зрадила Романа. Я зрадила себе, свої переконання. Мій вчинок абсолютно аморальний, - обурилася Ліна і відсторонилась від Марти.

-          Самобичуванням тут не зарадиш. Пройде час і ти на все це по-іншому подивишся, - і співчутливо зітхнувши додала, - любов штовхає людей на божевільні вчинки.

 Ліна стрепенулась і вже хотіла заперечити, але Марта перебила:

-          Ходімо, заварю тобі чаю.

-          Не хочу. Піду до себе, - відмовилась Ліна важко підіймаючись з підлоги і попленталась до своєї кімнати.

 Хотілося лягти в ліжко і заснути, але ниючий біль внизу живота дав про себе знати. Вона пішла в душ і годину стояла під гарячими потоками води сподіваючись змити не тільки сліди своєї ганьби, а й наслідки, спогади.

 Намарно.

 Картинки з пам’яті, де вона лежить на робочому столі Вадима, під ним самим і стогне як дорога повія, викликали приступи істеричного плачу.

«Як я могла так вчинити?!» - знов і знов картала себе.

«Чому я це зробила?!» - мучила себе питаннями.

«Ти знаєш чому» - нашіптував внутрішній голос.

 Ліна вимкнула воду, якось витерлась і пішла до себе, сподіваючись, чим швидше заснути і забутися. Та сон не йшов. Вона просто лежала дивлячись в одну точку перед собою. Почувся тихий стукіт в двері, на що вона не відреагувала. Марта обережно прочинила двері і заглянула до кімнати. Побачивши, що подруга не спить, зайшла, несучи чашку в руках.

-          Я вирішила таки принести тобі чай і ось, ще маленьку біленьку таблеточку, щоб ти змогла заспокоїтись і заснути.

 Марта сіла на край ліжка біля Ліни і поставила чашку на тумбочку поряд.

-          Випий, це допоможе тобі.

 Ліна кивнула, але продовжила лежати.

-          Я не піду, поки не побачу, що ти все випила.

 Дівчина важко піднялась і сіла на ліжку. Марта простягнула до неї долоню із седативним.

-          Заради тебе я пішла до нашої сусідки і попросила заспокійливе. Сказала, що хвилююся перед завтрашньою важливою нарадою на роботі, - засміялась від кумедності ситуації, але бачачи, що подруга не розділяє її ентузіазму, замовчала.

 Ліна випила все і знову лягла.

-          Відпочивай, - тільки й сказала Марта, підбадьорливо погладила подругу по плечу і вийшла.

 Після поспішної втечі Ліни, Вадим, зрозумівши що натворив, хотів наздогнати її і ... що? Що він міг їй сказати? Що покидьок? Ну так, але краще їй від цього не стане. Вона його тепер, напевно, ненавидить і правильно робить. Одне питання засіло в його голові і муляло: як він міг не помітити? Вона ж така наївна і так сіпалась від його дотиків. Але ж ні, він далі своєї похоті не бачив.

 Картаючи себе і проклинаючи на чому світ стоїть, він позбирав зі столу папери-свідки їх фатальної пристрасті, потім підняв з підлоги її туфлі, відніс в приймальню і поставив біля її столу. Він не хотів, щоб вона бачила хоч якісь нагадування про те, що між ними сталось, проте сумнівався, що побачить її завтра на роботі. Думка неприємно кольнула. Він усвідомив, що з її появою походи на роботу почали супроводжуватися приємним передчуттям її милої посмішки, її позитивного настрою. А він розбив в ній ту наївну, веселу дівчинку. Йому дуже хотілося, щоб ці важкі думки, насправді, виявились просто жорстокою грою уяви, але нав’язливі спогади сліз на її очах і втечі свідчили про протилежне.

 Вона ненавидить його та навряд чи більше ніж він сам себе.