Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

я вже казав, багаторука машина спершу здавалася не машиною, а якимось крабом у блискучій оболонці; марсіанин, що за допомогою щупалець регулював її рухи, був, мабуть, чимось подібним до мозкового центру. Але згодом я побачив таку саму сіро-брунатну глянцеву, немов шкіряну, оболонку й на інших тілах, що повзали тут, і зрозумів, ким насправді був цей марсіанин. Тоді я перевів увагу на марсіан. Я вже дещо знав про них, і огида тепер не заважала мені стежити за ними; та й дивився ж я зі схованки, а не втікаючи, як тоді.

Я побачив, що ці істоти не мають нічого земного. Вони мали масивні кулясті тіла, точніше, просто голови близько чотирьох футів у діаметрі, з невиразною подобою обличчя. Марсіани не мали ніздрів, і я подумав, що в них, либонь, взагалі немає нюху. Вони мали двоє великих темних очей, а нижче — щось, що нагадувало м’ясистий дзьоб. Ззаду голови чи тулуба — не знаю, як це назвати, — була туга перетинка, вухо, як ми зрозуміли згодом. За умов далеко густішої земної атмосфери та перетинка, певне, була ні до чого. Біля рота висіло шістнадцять тоненьких, щупальців, схожих на батіжки і зібраних по вісім штук. Згодом відомий анатом професор Говес назвав це руками. Ще коли я вперше побачив марсіан, мені здалося, ніби вони силкувалися на цих руках зводитися, але то було марно, бо для такого кволого опертя їхня вага на землі була занадто велика. Можна припустити, що на Марсі вони успішно пересуваються за допомогою цих кінцівок.

Анатомія марсіан, як згодом показав розтин, була досить проста. Головну частину їхнього організму займав мозок із грубими нервами, що ішли до очей, вуха та щупальців. Крім того, були наявні легені складної будови, в які повітря попадало просто з рота, серце та кровоносні судини. Надсадну працю легенів, викликану густішою земною атмосферою та більшою на землі силою тяжіння, було помітно вже з конвульсивних рухів зовнішньої оболонки.

Нам може здатися дивним, що марсіани не мали складних органів травлення, які займають більшу частину людського тіла. Але їхнє тіло — це голова, сама голова. Нутрощів у них немає. Марсіани зовсім не їли і не перетравлювали їжі. Вони живилися чужою кров’ю. Я бачив, як вони ловили людей, і розкажу про це. Відраза не дає мені змалювати все те, на що й дивитися було гидко. Скажу тільки, що марсіани впорскували собі в вени маленькою піпеткою кров, яку брали з інших істот, здебільшого з людей...

Все це видається нам страхітливим, але в той же час я думаю, якою огидною мала б видатися наша звичка живитися м’ясом — ну, хоча б кроликові, якби він міг мислити.

Фізіологічні переваги ін’єкції — незаперечні, надто коли зважити, скільки людина затрачає часу й енергії на пережовування та травлення. Половина нашого тіла — це залози, різні органи й канали, що переганяють їжу на кров. Процеси травлення і впливу їх на нервову систему виснажують наші сили, впливають на наш розум. Людина може бути щаслива чи нещасна — залежно від стану її печінки або підшлункової залози, а марсіани не залежать від процесів у своєму організмі.

Те, що марсіани живилися саме людською кров’ю, почасти пояснюється природою жертв, котрих вони привезли з Марса. Ці створіння, коли судити з їхніх засохлих останків, що потрапили людям до рук, були також двоногі, з тендітним крем’янистим кістяком (на зразок наших губок) і кволими м’язами; вони були футів шість на зріст, мали круглу голову і великі очі в кістяних западинах. У кожному циліндрі містилося щось по двоє-троє таких створінь, і всіх їх було вбито ще до прибуття на Землю. Зрештою, вони б однаково загинули на нашій планеті, поламавши собі кості під вагою власного тіла.

Про деякі подробиці ми довідалися пізніше. Наведу їх, щоб читач, який не бачив марсіан, міг краще уявити їх собі.

Марсіани мали три особливості.

Марсіани не потребували сну і могли безперервно працювати, як людське серце: вони не знають перенапруження м’язів, а отже, їм немає потреби час від часу припиняти їхню діяльність. Очевидно, вони зовсім не втомлювалися. Навіть на Землі, де вони не могли ступити жодного кроку без величезного напруження, вони не спочивали, працюючи двадцять чотири години на добу.

Марсіани безстатеві й тому не знають тих почуттів, які має людина. Точно встановлено, що під час війни на Землі народився один марсіанин; він тримався на тілі родича у вигляді бруньки, як пуп’янок лілеї або молодий організм на поліпі.

У людини й усіх високорозвинених земних істот такий найпримітивніший спосіб розмноження давно зник. У всіх нижчих тварин існують водночас обидва способи розмноження, але на вищих щаблях розвитку статевий спосіб витискує брунькування. На Марсі ж розвиток пішов у протилежному напрямі.

Цікаво, що один відомий письменник, який тяжів до псевдонаукових припущень, задовго до нападу марсіан прорікав людям майбутнього марсіанську будову. Його прорікання, здається, з’явилися 1893 року в листопадовому чи грудневому номері журналу «Пел-мел-баджіт», який давно вже не виходить. Пригадую карикатуру з цього приводу у відомому до-марсіанському сатиричному журналі «Панч». Автор жартома доводив, що розвиток механізації мусить врешті-решт загальмувати розвиток кінцівок людського тіла, що через хімічне живлення волосся, ніс, зуби, вуха, підборіддя з бігом часу стануть непотрібні людям і внаслідок природного добору згодом відімруть! Розвиватися буде тільки мозок. Щоправда, ще одна частина тіла може пережити інші, це рука: коли все зайве відмиратиме, вона без упину розвиватиметься.

Що ж, істину часто висловлюють у вигляді жарту!

В усякому разі, на прикладі марсіан видно перемогу інтелекту над тваринними якостями організму. Цілком імовірно, що марсіани походять від таких самих створінь, як і ми, але в них більше розвивалися мозок і руки (згодом руки перетворилися на два пучки вправних шупальців) за рахунок решти організму. А мозок без тіла мусив створити егоїстичний інтелект, позбавлений емоцій.

Нарешті, найсуттєвіша, мабуть, відмінність, хоча на перший погляд такою не видається. Мікроорганізми, збудники багатьох хвороб, або ніколи не з’являлися на Марсі, або марсіани давно покінчили з ними. Сотні інфекційних хвороб, що нищать людське життя, — лихоманка, сухоти, рак, різні інші недуги, — зовсім не знані марсіанам.

Говорячи про те, чим відрізняється життя на Марсі від земного, слід сказати і про дивовижну червону траву.

Рослинний світ на Марсі має криваво-червоний відтінок, на відміну від земного, де переважає зелений колір. У всякому разі, насіння, яке марсіани навмисне чи випадково привезли з собою, дало тут червоні паростки. Проте червона трава в боротьбі