Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Я про все подбаю, – голос Володаря знову став жорстким.

На Еннія він навіть не глянув. Розвернувся і незабаром зник уночі.

– Ось бачиш, мій хороший, – Гілера обернулася до демоніта і обхопила його щоки руками. – Я нікому не дозволю заподіяти тобі шкоду! Навіть Володарю.

Енній не відповів. У його погляді, усе ще спрямованому услід Володарю, читалася нічим не прикрита ненависть…

Світ поринув у чорноту, повертаючи мене до реальності.

Я важко дихала, відчуваючи під собою стару ковдру і втупившись поглядом на дошки полиці, на якій спав Воїн. Всю мене переповнювали суперечливі почуття. Знову побачити тих, кого не сподівалася більше зустріти, виявилося болісним. Виявилося, що викинути їх із голови буде набагато важче, ніж я вважала.

Так захотілося відчути надійну підтримку Ербіна. Він би обов’язково придумав, що робити, як нам з Діором вибратися з пастки. Але, схоже, Володар і гадки не має, в яку халепу я потрапила. Сьогодні я відчула в ньому якусь приречену втому. Напевно, те, що я пішла, далося йому важче, ніж я навіть могла уявити.

Серце тоскно занило. Я зовсім не хотіла, щоб він страждав з моєї вини. З подивом зрозуміла, що Ербін став мені і справді дорогий. Його дружба багато що давала, і я буду за цим сильно сумувати. Хоча, хто знає, може довго страждати і не доведеться. Губів торкнулася гірка посмішка. Ми з Діором можемо ніколи не вибратися з цієї хатини, і незабаром всі мої страждання закінчаться самі собою.

По щоках знову потекли сльози. І я постаралася плакати беззвучно, щоб не розбудити Воїна. Заснула лише коли світанкові промені стали несміливо пробиватися крізь щілини між дошками. Разом ніби провалилася в глибокий і важкий сон, але була рада і цьому.