Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я чула шарудіння сукні графині. Мабуть, вона нервово ходила по кімнаті. Я мало не підстрибнула, коли почула позаду себе легке покашлювання. Схопившись за серце я обернулася і зустрілася з примруженим поглядом Соура. Я відчула, як почервоніла, і зробила кілька кроків убік. Дворецький похитав головою і ввійшов усередину. За його присутності у вітальні була тиша. Соур вийшов і кинув знову на мене свій гострий погляд. Ні, я не пішла і не збиралася цього робити. Я хотіла почути все, що говоритиметься за цими дверима. І я була здивована, коли дворецький не зачинив двері. А потім просто пішов, залишивши мене одну.

— Добре, Ерманіє. Дай мені ще тиждень, — почула я голос лікаря, і знову припала до дверей. — У мене є одні ліки, які можуть зробити навіть зі здорової людини божевільну. Але... мені бракує кількох інгредієнтів.

— Скільки? — владний жіночий голос розрізав тишу.

— Справа не в грошах, моя люба. Це заборонені речовини.

— Але ти зможеш їх дістати, чи не так? - це швидше звучало не як питання, а тверде переконання.

— Звичайно. Але доведеться постаратися, адже люди, які цією речовиною торгують дуже... знатні та відомі особи. Мені потрібна перепустка на королівський прийом післязавтра.

— Хочеш сказати, що люди, які промишляють цими справами з мого кола?

— З кола короля, Ерманія. Не впевнений, що ти знайома з ними особисто.

— Хто?

— Вибач, моя люба, але навіть я їх імена не знаю. Але знаю, як дістати те, що нам потрібне. Тому якщо післязавтра я потраплю на прийом, то через сім днів суд визнає Вітора божевільним і призначить тебе опікуном.

— Міг би і раніше це запропонувати, — пирхнула графиня. — Вважай, що ти вже на прийомі.

Несподівано стіни затремтіли, і я навіть почула, як у вітальні розбилася чашка, а може й не одна.

— Асканар всемогутній, - прошипіла від злості графиня, — та забери ти вже душу цього безумця!

Давно я не чула викидів магії, і з тривогою попрямувала до кабінету графа, моментально забувши про графиню та лікаря.

У кабінеті панував повний хаос. Але лякало не це. У кімнаті витала чорна магія, наче змія, дракон звивалася в повітрі, заповнюючи все більше простору. Граф сидів у своєму інвалідному візку посеред кімнати. Його очі були сповнені чорноти. Такою ж густою, як і та, яка безперервно намагалася вислизнути з кабінету.

— Іди геть, — прошипів граф глухим, не своїм власним голосом. — Я не володію собою.

А я і з місця не змогла зрушити. Чорна магія почала переливатись червоними відблисками. Це було чарівне видовище. І відразу мені згадалися слова з наукових трактатів:

«Паразит не змінює свій колір, залишаючись чорним, навіть незалежно від того, наскільки сильне магічне поле його господаря. На практиці не було жодного випадку зміни кольору паразита у бік свого господаря».

 «У разі звільнення паразита необхідно надійно закрити його у приміщенні. За кілька годин господар і паразит помруть».

«Існує думка, що магічні браслети можуть не дати вирватися паразиту з тіла господаря. Але в такому разі людина вмирає швидше і болісніше, бо з'їдається зсередини паразитом».

З двох зол вибрати найменше? А якщо ці два зла несуть у собі смерть?

— Даріє, ні!

Я мала рацію у своїх здогадах. Браслети, якими був прикутий до візка граф, були не застебнуті. Одразу промайнула думка про те, чому граф одного разу навмисно показав мені їх?

 У міру того, як я їх застібала, чорна магія, потужним потоком, поверталася до тіла графа. Я застібнула останній браслет на талії чоловіка, і в цей момент увійшов лікар Марвей.

— Дарія? Що тут відбувається? — насторожено промовив він, уважно розглядаючи мене та графа, який ще не зміг заспокоїти своє дихання. Краєм ока я помітила, як магічні браслети стали невидимими. Його Світлість свердлила мене не більш промовистим поглядом, ніж лікар. Я нервово проковтнула і випросталась.

— Доброго дня, докторе Марвей. Нічого незвичайного немає. Звичайні викиди магії. Як завжди.

Я відійшла від графа. Лікар Марвей поставив свою валізку на стіл графа і вже спокійнішим тоном продовжив:

— Його викиди магії, Даріє, небезпечні. Хіба Ви не знаєте? Божевільні люди не володіють собою і можуть спричинити зло. Ви ще дуже молода, щоби померти.

Чоловік дістав із сумки кілька ампул, розкрив їх і не поспішаючи почав змішувати їх у шприці.

— Наскільки ефективним є Ваше лікування, мілорде? — змінила тему я, з жахом спостерігаючи за дозою чергової отрути, від якої я вже не можу врятувати графа.

Лікар посміхнувся.

— Божевільність не лікується, на жаль.

— Тоді що Ви робите? — граф не зводив з мене свого розлюченого погляду, а я намагалася його ігнорувати.

— Намагаюся полегшити його долю. На жаль, маги небезпечні для суспільства набагато більше, ніж звичайні люди.

— Бо не контролюють своєї магії? — уточнила я.

— Ви маєте рацію, Даріє.