Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Ваня.

Я не любив таких місць. Душне, просочене алкогольними парами, галасливе приміщення переповненого клубу, навіть у vip-зоні, розташованій на другому поверсі, далеко від танцполу, до того давило на голову гучними басами, що я постійно морщився, борючись із бажанням затиснути вуха руками, а в ідеалі - взагалі звалити до біса. Але Олексій був моїм другом, отже, тупо звалити було б дуже негарно. Не скажу, що мене хвилювали правила пристойності, але мені не хотілося ображати хлопця, і я терпів. Вирішив трохи посидіти, задвинути тост, вручити подарунок – сертифікат у його улюблений магазин електроніки (так-так, ось такий я добрий друг, навіть не став морочитися над подарунком), і з чистою совістю забратися додому.

Поки Льоха десь біля входу зустрічав гостей, я стояв на другому поверсі у vip-ложі, і з нудним виглядом розглядав снуючих на першому поверсі біля барної стійки розряджених у пух і прах дівчат, що стріляли на всі боки хижими прищурами смоки-айс, і гарненьких, жіноподібного вигляду хлопців у штанях, обтягуючих дупу.

Дивився, і марно намагався відшукати в них хоч щось справжнє, живе. Однак звичайно ж у таких місцях щирості та чистоті не було місця. Пафос, зарозумілість, виставляння напоказ всіх своїх найвигідніших сторін, пихатість і понти - це місце - колиска для подібних якостей. Тяжке повітря було просякнуте ароматами сотень парфумів і сотень низинних примітивних бажань, що чітко читалися в напівп'яних обличчях напіводягнених дівчат.

Я ковзав по них відстороненим поглядом, граючи сам із собою в гру: побачу когось цікавого, незвичайного, таку ж невписувану в цю атмосферу, як і я, людину, - і зроблю сьогодні щось нетипове для себе. Допоможу бездомному, запрошу дівчину на танець, подзвоню братові та запропоную провести час разом. Я поки не придумав, що саме, але це мало бути щось таке, чого я не роблю у звичайному житті. Такий собі виклик самому собі. Парі із зовнішнім світом, обставинами, які від мене не залежать.

Сьогодні зовнішній світ мені піддавався. З сотні однакових обличь, я не побачив жодного такого, яке б підходило моїм запитам. Я засмучено похитав головою. Сьогодні зовнішній світ мені програвав.

Ти – лузер, зовнішній світ. Передбачуваний та нудний. Повний фальші та лицемірства.

Я зітхнув, розчаровано опустивши голову і відштовхнувшись від поручнів, розвернувся, маючи намір попрямувати до столика. Цієї ж миті поруч зі мною постала постать. Я дивився в підлогу, тож спочатку наткнувся поглядом на прості черевики без підборів. Потім, повільно пройшовши поглядом знизу вгору, побачив темні джинси та просту білу сорочку.

Розпущене волосся на плечах.

Майже непомітний макіяж.

Два великих мигдалеподібних ока.

Палаючий у них уже звичний і такий манливий бунтівний блиск.

І мене мало не збило з ніг.

Я витріщив очі, завмер, наче паралізований, розкривши рота. Сподіваюся, хоч не розплився у цілком дебільній щасливій посмішці. Сподіваюся, утримався.

Це була по-справжньому дивна реакція. Щось усередині затремтіло, і серце забилося смикано і рвано, майже до задишки. З її появою, наче кожен нерв натягнувся, кожен нейрон спалахнув мільйоном іскорок, розносячи по тілу промені приємного очікування чогось яскравого, вибухового.

Справжнього.

Нарешті справжнього.

Чортів зовнішній світ, а ти не такий простий, як мені здавалося. Ти можеш дивувати.

- Вау, - хрипко видихнув я, розглядаючи дівчину, що стояла навпроти і з не надто доброзичливим виглядом дивилася мені в обличчя. Так, про дружелюбність й не йшлося, вона дивилася на мене з таким виглядом, ніби подумки кидала в мене заточені ножі. - Які люди. Давно тебе не було видно. - Прочистивши горло, додав із глузуванням.

Ліка хмикнула і вивчаюче оглянула мене з ніг до голови. Ненадовго задумалася, щось прикидаючи у своїй голові, потім злегка примружилася, і повільно пройшла вздовж поручнів, підходячи до мене майже впритул. Недоброзичливість у погляді змінилася чимось новим, поки неясним, примарним, таким, що трохи нагадує інтерес. Потім з навмисною недбалістю дівчина притулилася плечем до дерев'яної балки, що з'єднує перила зі стелею, і звузивши очі, кинула:

- Сумував?

Сказала це так недбало, але з придихом, ніби фліртувала. Я точно знав, що вона нізащо не стала б зі мною фліртувати, а отже це була вистава.

Мої губи самі собою зігнулися в кривій усмішці. Люблю вистави.

- Божеволів. - охоче відповів я. - Спати не міг.

Ліка теж усміхнулася, лукаво так, ніби з викликом, ніби вступаючи в якусь нову словесну гру, правил якої поки що не існувало, але, чорт забирай, від цього було ще цікавіше.

- Де пропадала? - спитав якомога зневажливіше, і Ліка так само невимушено відповіла, манерно поправивши волосся і змахнувши рукою, наче це було щось незначне.

- Ой, та таке... Лікувала бронхіт. Не повіриш… Один ненормальний кинув мене у фонтан прямо у крижану воду. Ну, просто псих. - Ліка закотила очі і похитала головою.

- Який жах! – награно жахнувся я, округливши очі. - Точно, псих. За що він так з тобою? - додав, дивлячись на неї з удаваним співчуттям та участю.

Ліка наблизилася ще на півкроку, і раптом потяглася прямо до мого обличчя, так близько, що я міг розгледіти темні вкраплення в її зелених очах. Так близько, що, боюся, незважаючи на гуркітливу музику, вона була цілком здатна відчути вібрації мого нерівного серцебиття своїм тілом.