Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Вже цілий тиждень я працювала в ресторані день через день, і дедалі більше і більше злилася на себе. Я зрозуміла, що навіть попри те, що ми з Адресом майже не спілкуємося, я шукаю його погляд, коли протираю столи, виходжу з кухні або заходжу за барну стійку готувати коктейлі. Ненавиділа себе за це відчуття і його, за відморожену поведінку. Він поводився так, немов я невидимка. Не вітався, не втручався більше, якщо п'яні клієнти намагалися підкочувати. За ці дні я навчилася їх ввічливо відшивати і випаровуватися раніше, ніж вони розпускали їхні п'яні язики.

Додому мене проводжав Пабло, і щоразу я почувалася з ним легко і вільно. Він розповідав історії з життя, я, натомість, ділилася з ним - своїми. У вихідні він кілька разів запрошував мене в місто, і водив тими місцями Сан-Χуана, де я ще не встигла побувати. Одного разу пішли в кіно, але фільм виявився іспанською мовою, тому половину часу я просто коментувала вираз облич акторів і намагалася обіграти сцени, що відбувалися на екрані, по-своєму. Пабло тихо сміявся, закривши обличчя долонями, коли я зовсім невпопад щось коментувала, а потім пояснював суть сцени, і ми сміялися вже удвох. Учора ми просто гуляли біля берега океану, слухаючи його тихий шепіт і спостерігаючи за птахами, що кружляли над бірюзовою і горбистою від хвиль поверхнею.

Пабло розповідав про найскладніший період його життя, коли померла його мама, поки ми сиділи на одному з валунів, а сонце заходило за обрій, забарвлюючи бірюзу в яскравий помаранчевий.

- Це було боляче, mi amor. Боліло все, кожна частинка тіла нила від втрати людини, яка зробила для мене все. Вона мене виростила, нехай ми не були багаті, але мама старалася заради мене, працювала, поки я ріс. Не просто торгувала на ринку. Οна вантажила важкі ящики з провізією ночами заради зайвої копійки, щоб накопичити грошей. А потім я став працювати і сам. Мені хотілося здійснити її мрію і забрати з собою, щоб вона більше ніколи не згинала спину в роботі.

- Ти дуже хороший син, Пабліто! - сумно посміхнулася я, розуміючи, наскільки йому важко. Якби померла моя мама, я б, напевно, не пережила цього. Кому, як не мені знати, як це мати турботливу й люблячу матір, готову на все заради своїх дітей.

- Ні, angel, не хороший. Був час, коли я пропадав по клубах, замість того, щоб допомагати їй, трахався відчайдушно і напивався до свинячого вереску. Вона майже нічого на це не говорила, чекала, коли я переросту цей період, і, незважаючи ні на що, щодня говорила, як любить. - Його голос був просякнутий такою гіркотою, що навіть сльози на очі навернулися. Він жив під цим тягарем провини стільки років, думаючи, що не встиг показати матері своє кохання, і вона пішла, так і не дізнавшись усієї її глибини.

- Пабло, - я торкнулася його руки, злегка стиснувши пальці. - Я впевнена, що вона знає, як ти змінився, і вона навіть тоді знала, як сильно ти любиш її. Мамам завжди доводиться нелегко. Тією чи іншою мірою, діти забувають про те, як щиро проявляли свої почуття в дитинстві, і замикаються в собі, переставши обіймати їх, або просто базікати про все. Я знаю це. У мене є брат, молодший. Він заноза, і часом грубить матері, хоча я знаю, що, якби не цей пубертатний період і бажання здаватися дорослішим, ніж він є, він би влаштувався у неї на колінах і багато про що розповів. Твоєї провини немає в тому, що ти не встиг дорости до часу, коли показувати любов до матері знову стає життєво необхідно.

- А ти, мабуть, вже доросла, Емі? - усміхнувся друг, погладжуючи мої пальці.

- Ні, я якось із нього й не виходила, - заперечливо хитнула головою, - я завжди розповідаю все мамі, ну... майже завжди, - заткнулася, пригадавши те, що я промовчала про те, що сталося зі мною тут.

- Ти - дівчина, а хлопці доходять до цього набагато пізніше. Якщо, взагалі, доходять.

- Але ж ти дійшов, і я впевнена, що твоя мама б тобою пишалася! Ти багато чого подолав, щоб знайти себе! - хвиля вдарилася об каміння, на якому ми сиділи, і до нас долетіли прохолодні солоні краплі.

- Сам би я з цієї ями не виліз. Це все Ельвіра. Не знаю, за які такі чесноти я її заслужив, але вона зробила для мене багато. Навіть занадто багато. Часом мені здається, що я ніколи не зможу їй відплатити. Ця маленька мавпочка, як яскрава зірочка в моєму житті. - А ось і зізнання, потрібно за нього вхопитися, раптом Пабло теж відчуває до Еле те саме, що і вона до нього.

- Ти кохаєш її, правда?

- Звичайно, люблю! - у мені підскочила хвиля радості, що я зможу зробити для цих двох щось дуже хороше, але тут же розбилася об його наступні слова. - Вона як молодша сестра, і, якби був такий закон, за якого виписують документи на стаңовлення братом і сестрою, я б із нею зріднився. Хоч вона часом і жує мою печінку, і тріпає нерви, але ж сестри такими і мають бути.

Ось так от. Ельвіра виявилася права. Зізнайся вона йому у своєму коханні, його б це однозначно поставило в глухий кут. Відповідних почуттів у нього до неї немає, але й залишатися після цього байдужим він не зможе. Адже думки про її кохання до нього мучитимуть, і бажання захистити її від цього стане першорядним. Яка ж, усе-таки, складна штука - це кохання!

- Добре, коли є такі друзі. І я рада, що в мене тепер ви теж є! - повернулася до теми розмови і поклала свою другу долоню на його, щиро дякуючи, що вони прийняли мене у свій дует.

Пабло якось дивно глянув на мене, а потім кинув довгий погляд на океан, який ставав дедалі темнішим, відпускаючи помаранчевий відтінок слідом за сонцем у минаючий день.

- Друзі? - сказав тихо, поки я розглядала його чіткий профіль.

Який же він, усе-таки, гарний! Гострі риси обличчя в наступаючому вечорі здавалися ще гострішими, але теплота очей не робила їх жорсткими, а навпаки. Від нього йшло тепло, і я справді не могла придумати для себе кращого друга.

- Так, а хіба ні? - не зрозуміла я його уточнення. - Мені здавалося, ми добре розуміємо одне одного.

Йому коштувало кількох секунд, щоб знову повернутися до мене і широко посміхнутися.