Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Мене охоплює нестримна ярість, в очах темніє, м'язи по тілі напружуються мов струна.

Переводжу погляд на лежачого на землі мужика. Стояк між ногами, на морді гидкий вираз хтивості.

Я перестаю себе контролювати. Починаю лупити його кулаками. Від несподіванки він не відразу розуміє що коїться, тому сильно не опирається. Його морда стає червоною, мій кулак теж. Щиколотки на руці ниють від болю, але я не зупиняюсь.

Мене не спиняє навіть те, що в якусь мить він перестає ворушитись і лежить на підлозі піді мною розпластавшись. Хочу знищити його, розтерти до молекули по прохолодній керамічній плитці.

-        Стасе, - приглушено чую знайомий солодкий голос, але не реагую.

Не належу собі, тепер лють мною володіє. Продовжую бити з останніх сил. Морда розквашена, краплі крові бризкають навколо.

-        Стасе, зупинись! - голос голосніший істеричний. - Ти його вб'єш.

Опам'ятовуюсь, завмираю, не сміло дивлюсь на дівчину, котра обмоталась шовковим червоним простирадлом і скрутилась клубочком. Сині очі широко розкриті і перелякано дивляться на мене. На фоні червоної кімнати її волосся здається вогняним і наче палає.

-        Це буде найкраще, що з ним станеться, - хриплю не своїм голосом.

Емоції душать, не дають нормально говорити.

-        Але це тобі не піде на користь, - говорить тихо, ледь чутно, наче боїться привернути увагу.

Випрямляюсь, нарешті піднімаюсь на ноги, котрі слухаються погано. Все тіло тремтить від адреналіну, котрий по троху спадає.

-        Помиляєшся, - видихаю, оглядаю її прискіпливим поглядом. - Мені стане легше, коли провчу цю сволоту, що насмілився торкнутись тебе.

-        Він не зробив найгіршого, - запинається трясе головою, відводить очі в сторону. - На щастя.

Мить і я вже біля неї. Присідаю на край ліжка, тягнусь рукою до її скуйовдженого волосся. Настя здригається і я завмираю.

-        Вибач, що спізнився, - соромно навіть згадувати про нещодавні думки. - Я вважав, ти по своїй згоді тут.

-        Ніколи в житті на таке б не погодилась, - люто видихає.

-        Ходімо, я заберу тебе звідси.

Тягнусь до неї, спочатку відхиляється, недовірливо дивиться на мене, та потім розслабляється і дозволяє торкнутись себе. Не церемонюсь, обхоплюю її під ноги, піднімаю на руки, притискаю міцно до себе разом з простирадлом.

-        Я можу йти сама... - нерішуче промовляє і затихає.

Відчуваю, як тулиться щокою до грудей і на серці стає спокійно. Почуваюсь її охоронцем, котрий завжди буде оберігати.

Виходжу у коридор, швидкими кроками прямую до чорного виходу. Зі сторони зали йде Каміла, вона бачить нас і підбігає, схвильовано округлює очі.

-        Що сталось? Що з Настею?

Я помітив, ці двоє стали досить близькі, але деталі розповідати зараз не буду.

-        Поклич охорону в другу кімнату, нехай Саша провірить, як там клієнт. І щоб закрили його там до мого повернення, - сухо говорю. - Зрозуміла?

По ній видно, що хоче знати більше, але лише киває головою.

Я не затримуюсь. Залишаю бар. Відмикаю машину, саджу Настю на заднє сидіння і сам швидко сідаю за кермо. Тисну на газ і час від часу оглядаюсь назад. Лють пройшла, залишилось лише хвилювання за неї. Дівчина вся труситься, очі закриті, простирадло затягнуте під саме підборіддя.

- Зараз зігрієшся, - турботливо говорю і вмикаю пічку на максимум.