Читати книгу - "Рожеві сиропи"

— Ти хочеш, щоб Ярік до старості за твоєю спідницею ховався?

— Вистачить того, що там до старості ховатимешся ти, а якщо Ярік опанує професію бухгалтера, то ні за чию спідницю чи спину він не ховатиметься, — відповіла маму.

Тату стукнув кулаком по столу, скорчив невдоволену міну й спокійно сказав:

— Тоді нехай, може, працювати піде? Зайві гроші сім'ї не завадили б. Рік попрацює, а там видно буде.

Фашист пішов працювати. Тим більше, навчання за десять років йому вкрай осточортіло. Працював він, як і вчився, — старанно, але як і у навчанні, особливих успіхів не досяг. Він до копієчки приносив усі гроші додому, собі залишав лише невеличку частину, за яку купував проїзний на тролейбус.

Одного разу я проходив повз ту фабрику, на якій працював Фашист. Він вигрібав з величезного контейнера алюмінієву стружку. Тоді я ще не був таким добрим, як зараз, тому дозволив собі пожартувати.

— Ярік какає! — вигукнув я.

Фашист не відповів. Він глянув на мене порожніми очима і відвернувся.

Вже пізніше я довідався, що в той день Ярік дізнався про смертельну хворобу тату. В нього знайшли специфічну бацилу. Йому залишилося жити менше місяця.

— Ярік, синок, — казав тату, лежачи на смертному одрі. — Синок, не забувай, у житті чудес не буває. Пообіцяй мені, що станеш мером Чопа. Я прожив у цьому місті двадцять сім років, і митницю контролювали одні кретини. Я хочу, щоб ти став на їхнє місце, Ярік. Обіцяєш мені?

— Так, тату, — мовив Фашист.

— Не йди в бухгалтери, синок. Це професія не для чоловіків — це професія для жидків, розумієш, синок. Не виділяйся з натовпу, тому що першим б'ють гвіздок, що стирчить, запам'ятай це. Поїдь на Закарпаття, зустрінься з вуйком Олексієм, синок. Він тобі все розкаже, ти станеш мером. Пообіцяй мені.

— Так, тату.

І тату вмер.

За три місяці, не витримавши випробувань долі, смертельно захворіла і маму. Без свого тату вона не уявляла життя. Казали, що і Яріка вона по-справжньому ніколи не любила. Помираючи, маму сказала Фашисту:

— Фашист, тобто синок, Ярік, пообіцяй мені, що коли я помру, ти кинеш цю роботу та вступиш до фінансової академії. На тумбочці я залишила телефон тьоті Олі — вона там працює в секретаріаті, синок. Пообіцяй мені.

— Так, маму, — пообіцяв Фашист.

— Синок, тобі ще жити й жити, стань людиною, хороші бухгалтери зараз у дефіциті, а я… а я нарешті зустрінуся зі своїм тату. Обов'язково зателефонуй тьоті Олі. Обіцяй мені.

— Так, маму.

І маму вмерла.

В першу ніч абсолютного сирітства Фашисту снилися діви у білих хітонах, незайманий ліс, напівпрозорі ельфи. Але раптово у лісі з'явився тату. Він сидів на пеньку у своїй картатій сорочці, випрасуваних штанях та чорних сандаліях.

— Ярік, першим б'ють гвіздок, що стирчить! — сказав тату, і в цю мить діви перетворилися на мертві дерева, ельфи на робітників із заводу, а ліс на безкрайній будівельний майданчик.

Прокинувшись, Фашист дістав із шафи велику спортивну сумку, поскидав у неї спіднє, засоби особистої гігієни, запасну сорочку та всі гроші, які заощаджували батьки.

Останній раз Яріка бачили у місті на міжміській автостанції.

Чим займався Фашист у столиці перші кілька місяців — залишається загадкою навіть для мене. Чуткам я не вірю, хоча вони стверджували, що Ярік відвідував театри. Пізніше я розпитав одну знайому білетерку, чи пам'ятає вона Фашиста. Вона сказала, що пам'ятає абсолютно всіх відвідувачів театру за всі тридцять років роботи, але Фашиста ніколи не бачила.

Зрештою, знайома білетерка у мене всього одна, тому це ще нічого не доводить. Ярік міг відвідувати інші театри. А виходячи з того, що у вересні він став першокурсником театрального інституту, то, швидше за все, так воно і було.

Одногрупники Фашиста розповідали, що був він актором-одиночкою, ні з ким не дружив, не приятелював, навіть вітався лише з викладачами. Дівчини у нього не було, а всі етюди він готував сам. Жив Ярік у гуртожитку. На другому курсі його запросили знятися у серіалі, пізніше — у рекламі одного мобільного оператора.

Успіхи Фашиста були вражаючі. Він наполегливо навчався, й очі його загорялися лише тоді, коли він виходив на сцену. Ярік отримував стипендію Верховної Ради та стипендію Довженка. Його талант неможливо було не побачити. Студентські постановки не витримували аншлагів, ректор інституту пророчив Яріку грандіозне майбутнє. Студенти заздрили, викладачі не втомлювалися дивуватися. У ролях Фашист купався, немов золота рибка в акваріумі. Якби хтось тоді зустрів Яріка на вулиці чи в коридорах інституту, то був би вражений його посередньою зовнішністю та порожніми очима, але варто було Фашисту вийти на сцену, він одразу змінювався. Ні, він не ставав іншим Яріком. Це було щось набагато глибше, це було перевтілення. Сірано, Лопахін, Стенлі Ковальські, Карандишев. І всі вірили. Не повірити було просто неможливо.

На третьому курсі художній керівник найвидатнішого театру столиці запропонував Фашисту покинути навчання та йти до нього в трупу. Відомий московський режисер запросив Яріка на роль одного з дванадцяти присяжних, але Фашист відмовився. На роль взяли перевіреного Горбунова. Ярік більш за все бажав закінчити інститут, а талант, як відомо, не проп'єш. Іноді, звичайно, Фашист дозволяв собі знятися у тому чи іншому телефільмі, можливо рекламі, але на повний метр, та ще й на плівку — ні-ні — зарано. Спершу необхідно досягти певного рівня професіоналізму. Він і досягав.

Колишні однокласники, стомлені після багатогодинного сидіння в офісах та конторах, приходили додому, вмикали телевізори та дивилися на оновленого Фашиста.

— Це ж Фашист! — дивувалися одні.

— Ярік какає! — заздрили інші.

Але ніхто так і не міг до кінця усвідомити того факту, що Ярік став актором, до того ж дуже популярним. Закінчивши навчання, він майже нікому не відмовляв. Найняв агента, який займався його графіком та фінансовими справами. Найвідоміші режисери та продюсери з України та Росії хотіли бачити у своїх виставах чи фільмах Фашиста. Вони були згодні на Ярікові чудернацькі райдери та на його захмарні гонорари. Глянсові таблоїди на обкладинках друкували обличчя найпопулярнішого актора на просторах колишнього Союзу. Фашист курсував літаком між Києвом та Москвою. Натовпи фанаток стирчали під вікнами Ярікових квартир на Великій Житомирській у Києві та у Камергерському провулку в Москві. Від галасу, який вони зчиняли, зривалися мхаітвські вистави.

Полиці не витримували нагромаджень ведмедів, глобусів та золотих орлів.

Два місяці у Нью-Йорку.

Зйомки у Єгипті.

Дворічний контракт з Денні де Віто.

Коппола.

Той самий відомий режисер з Москви вчергове покликав Фашиста на нову роль — продовження славнозвісного фільму