read-books.club » Сучасна проза » Сині двері зліва 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині двері зліва"

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сині двері зліва" автора Артем Чех. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Сині двері зліва» була написана автором - Артем Чех, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Сині двері зліва" в соціальних мережах: 

Цього разу Артем Чех описує долю молодого лікаря з периферії, якого переслідують всі ті невдачі, до яких схильні молоді люди. Спочатку він закохується в дівчину на ім'я Валя і не те, щоб зовсім вдало. Потім мучиться своєю нереалізованістю і тим, що його далеко не все влаштовує в теперішньому житті. І він переїжджає з провінції до столиці. Але як виявляється, тут теж не так-то й просто знайти своє місце під сонцем. Для того щоб довідатися, наскільки успішно проходить інтеграція молодого провінціала в доросле столичне життя — читайте роман «Сині двері зліва» переможця конкурсу «Молодіжний міський роман» 2007 року.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 42
Перейти на сторінку:

Артем Чех

Сині двері зліва

Всю жизнь я дул в подзорную трубу и удивлялся, что нету музыки. А потом внимательно глядел в тромбон и удивлялся, что ни хрена не видно.

С. Довлатов. З листа Л. Штерн

Корф

Ця велика галаслива жінка з пишною гривою каштанового волосся, яке, здавалося, було недбало прикручене до її невеличкого черепа, з ледь помітною, але все ж таки пихою називала себе звучним словом консьєрж, більше того, вона називала себе concierge. У це слово вона вкладала щось глибше, ніж просто зміст, що стосувався безпосередньо її професійних обов'язків, вона вимовляла це слово з небаченим, правильніше сказати нечуваним, прононсом, який для поважного й освіченого мешканця цього міста мав здатися як мінімум кумедним, як максимум (давайте дивитися правді у вічі) — плебейським.

Вона випливла з невиразної темряви своєї комірчини, немов летючий голландець з туману. І все, що можна було побачити у тій комірчині, - так це чорно-білий телевізор, що працював без звуку, і календар за дев'яносто третій рік, на якому сірою посмішкою посміхалася Вероніка Кастро.

— Мене звати Марія Федорівна Корф, — саме це було першим, що наш головний герой почув від цієї галасливої жінки з пишною гривою каштанового волосся. — Я консьєрж, навіть не так, я concierge цього будинку і наполягаю на тому, щоб ви, перш ніж переступити поріг цього будинку, в якому я, якщо ви не забули, concierge, обтрушували свої ноги он тим віником. І ще: будинок починається з консьєржа. Це правило номер один. Добрий консьєрж чи злий — залежить від того, наскільки обізнані у правилі номер один мешканці. І правило номер два: з консьєржем завжди краще бути у гарних відносинах. Цього поки досить. — Це було друге, що він почув. Від тієї жінки, звичайно. Інакше, якби він взагалі почув щось уперше в житті, то виглядав би щонайменше приголомшеним, а це аж ніяк у наші плани не входить, адже одразу виникла б сила-силенна непорозумінь, незрозумілостей, і повість мала б дещо заплутаний характер, а цього, повірте мені, й без того не бракуватиме.

І, нарешті, третє, що він почув, було:

— Тож, шановний, в яку квартиру ви прямуєте?

— Тридцять сім, здається, — відповів наш головний герой і, щоб пересвідчитись напевне, зазирнув до клаптика паперу, що невідомо ким був вирваний з учнівського зошита. — Так, тридцять сім.

— О!!! — зраділа Марія Федорівна Корф. — І до кого ж ми прямуємо?

— Рита Львівна, якщо нічого не плутаю…

— Нічого не плутаєте, — хитрувато промовила Марія Федорівна. — Тільки… — вона, підібравши губи пучком, нахилилася до лівого вуха нашого головного героя, — будьте обережні. Рита Львівна — жінка страшної вдачі.

— На дачі? — недочув наш головний герой.

— Ага, на дачі! Яка дача у грудні? Думайте, що говорите!

— Думаю. Але нічого не розумію… Ви знущаєтесь?

— Я? Знущаюсь? Так, я знущаюсь.

— То я можу йти?

- Іди, іди, — раптом перейшла вона на «ти». — Тільки обережніше. Угумк?

— Угумк… — повторив наш головний герой за Марією Федорівною Корф і попрямував у глиб під'їзду, де, за його розрахунками, мав знаходитися ліфт.

Наш головний герой натиснув обгорілий п'ятачок кнопки виклику ліфта й оглянувся. У світловому прорізі дверей виднівся громіздкий силует Марії Федорівни Корф.

— П'ятий поверх! — крикнула вона сиплуватим голосом.

— Дякую, я знаю, — пошепки відповів наш головний герой і стрибнув до тьмяно освітленої кабіни, яка щойно спустилася з верхніх поверхів.

«Ідіотизм», — подумав він.

Ідіотизм, — відбилося луною десь у шахті ліфта.

Ліфт зупинився, наш головний герой перехрестився, відчинилися двері, і прямо перед ним з'явилася висвітлена пергідролем карлиця. Не встиг наш головний герой вискочити з ліфта, як карлиця, вдягнута у дитячу дублянку, шмигнула до кабіни, виштовхала з неї нашого головного героя і зі словами «привіт, сусід» натиснула кнопку й зникла. Ліфт поніс її донизу, у невідомість поверхів та людських доль. А наш головний герой залишився стояти у яскраво освітленому приміщенні, яке більше було схоже на лікарняну приймальню, ніж на сходовий майданчик.

— А це і є приймальня, шановний! Тільки не лікарняна, якщо встиг помітити! — почув він зичний голос, що лунав крізь, здавалося, динаміки.

— А він і лунає крізь динаміки, шановний! — знову почув він голос, який вже лунав звідкись праворуч. — Давай-давай, хлопчику, іди до мамки, на голос…

— А? — чи то не зрозумів, чи то злякався наш головний герой.

— Бе! Давай сюди! Ти запізнився, шановний.

— Рита Львівна? — перепитав наш головний герой.

— Ні, Льоня Космос, хто ж іще. Довго я буду чекати? Ніжками, ніжками, маленький.

І наш головний герой, підкорюючись погрозливому голосу, за мить опинився у невеличкій кімнаті, що більше скидалася на третьосортний кабінет військової кафедри при занедбанім провінційнім технікумі.

— Тут вам і смерть, — пролунав голос невідомо звідки, у кімнаті загорілося верхнє світло, і наш головний герой побачив її, жінку страшної вдачі. Риту Львівну.

Рита Львівна

Так-так, саме Рита Львівна. Зовні вона була схожа на велетенську людиноподібну жабу. Невисока, проте об'ємна, з довгим, нижче плечей, чорним волоссям, що звивалося горгонськими зміями, вона стояла посеред кімнати. Чималий неохайний рот відкривався без видимої (радше, чутної) на те причини. Губна помада кольору перестиглої сливи товстим шаром лежала на губах і, більше того, навколо них, наче це фарбувалася не сама Рита Львівна, а її молодша донька Рима.

— Не лякайся, шановний, — майже прокричала Рита Львівна, — не лякайся мого макіяжу, чи як там у вас, молодих, кажуть, мейк-апу. Це мене сьогодні моя молодша донька Рима фарбувала. Безмозке дитя, їй-богу. Що з неї візьмеш.

— Певно, симпатичне створіннячко, — фальшиво видавив із себе наш головний герой і посміхнувся.

— Ти її бачив, принаймні, мав зустріти. Вона вибігла від мене три хвилини тому.

— М-м-м, — зніяковів наш головний герой, вагаючись: чи то поспівчувати, чи то залишитися при твердому рішенні, що створіннячко таки симпатичне. Але і перше і друге він відкинув як непотрібне. З першим він би міг перегнути палицю, з другим — піти проти власних принципів до кінця залишатися чесним. Хоча, зрештою, він ту карлицю побачив лише мигцем, і враження могли скластися досить хибні. Болюче хибні.

— Ясно, — промовив він, залишившись на стороні компромісного нейтралітету в судженнях.

— Куди ясніше! — жваво підхопила Рита Львівна й розкланялася у досить вишуканий спосіб — зробила реверанс.

Надто вишуканий як для такої тумби, відзначив наш головний герой і засоромився своїх нахабних думок. Але, окрім цього, він також звернув увагу (і, варто зазначити, не менше попереднього засоромився) на дивовижно короткі ноги і

1 2 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині двері зліва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині двері зліва"