Читати книгу - "Розмір має значення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- У мене дружина - єврейка.
- Співчуваю.
- Ми захоплюємося марсіанізмом.
Рабин скептично посміхнувся.
- Не вірите? Гадаєте, не можна захопитися марсіанізмом?
- Певен, що можна. Сумніваюся, що захопилися саме ви.
Я образився.
- Чому сумніваєтеся? На мою думку, марсіанізм - це вихід з глухого кута, у який заштовхали один одного юдаїзм та сіонізм. Галаха забороняє євреям створювати державу на землях Ізраїлю. Але ж там нема жодної заборони переселення до, так би мовити, першоджерел походження євреїв - на Марс. Я маю смак до елегантних рішень старозавітних проблем.
Ребе кивав, але за виразом обличчя важко було визначити, слухає він чи ні. Уявляю, скільки разів на день до нього чіпляються з богословськими розмовами.
- Але мене мучають деякі питання, і від того, яку я отримаю відповідь, залежить, чи стану я спонсором вашої синагоги.
- Тоді спочатку можна спитаю я? - він таки слухав. - Ви урл
[7]?Я енергійно кивнув. Знав би він, як я свого часу бився за це високе звання.
- В Україні немає марсіаністських осередків?
- Жодного.
Цікаво, куди він хилить.
- Тепер запитуйте.
- Як я можу поспілкуватися з кимось із ваших спонсорів? Наприклад, там, на вході, висить золота табличка з подякою…
- Я можу сам відповісти на всі ваші питання.
Хто б сумнівався…
- Ну, а все-таки.
Ребе зіщулився і раптом зиркнув мені в самісінькі очі:
- Ви давно прилетіли з Марса?
- Я? - чесно кажучи, питання заскочило мене зненацька. - Жодного разу в житті не був на Марсі.
- Тоді навіщо вам зустрічатися зі спонсорами?
Дивне формулювання.
- Справа в тому, що моя дружина дуже заможна жінка, а точніше, заможним був її дядечко. І вона хоче, щоб гроші трапили до надійних рук, щоб… самі знаєте, як воно буває.
- Ви хочете провести інспекцію?
- Боже збав! - я темпераментно замахав руками. - Рекомендації. Отримати рекомендації. Наприклад, від цього… - зморшки, які побігли моїм чолом, повинні були свідчити про напружену роботу пам’яті. - Ро… Родимчика. Я теж хочу золоту табличку, чи ви знов скажете, що не єврей не має на це права?
- Питання конкретне, - рабин відкинувся на спинку крісла. - А яку суму ваша дружина готова пожертвувати?
Я очікував на такий розвиток розмови.
- А скільки дав цей Родимчик? До речі, він існує в природі, чи це так, реклама для довірливих?
- Ага! То вам потрібен Ліон?
- Мені потрібна золота дошка з подякою. А в цього спонсора хочу уточнити, скільки він вам дає. У вас є його адреса?
Розмова перейшла в найцікавішу на мій погляд фазу.
- Він живе в сусідньому будинку, - відповів рабин, неначе відкриваючи військову таємницю. - Слухайте, Ліон був перший, а першим завжди дешевше. Тоді на цьому місці стояла бедуїнська хижа.
- А зараз він не на відправі?
Рабин опустив очі.
- Чесно кажучи, він не дуже ретельно виконує обряди.
- Крім внесків, я так думаю.
- Внески - це святе. Я хочу сказати - навіщо ставити наші стосунки в залежність від Ліона? Думаю, тисяч за двісті шекелів ми з вами могли б домовитися. І потім п’ять тисяч щомісяця.
«Грабують!» - мало не заволав я, але натомість уточнив:
- А табличка і справді золота?
- Ваша буде золотою.
- А ця?
- Позолота.
Я зауважив, що про фінанси мій візаві розмовляє значно жвавіше, ніж на богословські теми.
- Гадаю, що вона коштувала вп’ятеро дешевше.
У відповідь він лише розвів руки і побожно подивився в небо.
- Тоді давайте я все-таки спочатку перебалакаю з Родимчиком.
Ребе похитав у мій бік кривим пальцем і захихотів:
- Все-таки мені здається, що ви єврей.
- Сто процентів, що ні.
- Але сподіваюсь, що Сефер-Тора
[8] у вашій хаті все-таки є?Клята юдаїка! Я невпевнено кивнув.
Господар синагоги пірнув глибоко в надра столу і після кількахвилинного порпання видобув назовні щось на кшталт кулькової ручки.
- Тримайте! - сказав він урочисто.
Я уважно оглянув подарунок. Це і справді була ручка, але у зовсім іншому, первинному значенні цього слова. І навіть не ціла ручка, а її частина - вирізьблена з дерева маленька людська кисть з витягнутим вперед вказівним пальчиком. Насаджена на різьблену паличку, вона скидалася на прадавню шкільну указку з Київського музею педагогіки.
- Дивіться, не загубіть, - ребе прискіпливо зазирнув у мої очі. - Сподіваюся, ви знаєте, що з цим робити?
- Аякже, - я гідно витримав його погляд. - Ні в якому разі не загублю.
На підтвердження я акуратно вклав подарунок до нагрудної кишені.
Фіма влетів до моєї кімнати, радісно вимахуючи руками:
- Сьогодні я відпрацював не ваші нещасні три проценти, а цілих п’ять.
- Ви знайшли синагогу?
- Краще, - деякий час він не міг зупинитися на місці, а тому намотував кола в маленькій кімнатці, неначе муха, і раптом завмер, не зводячи погляду з моїх грудей.
- Це що?
Я стурбовано опустив очі. З нагрудної кишені випирав презент ребе.
- А, це… Сувенір. Подарував один знайомий… Обережно.
- Тоді… - Фіма витяг з кишені мою указку, замислено покрутив у руках, а потім рішуче вийшов разом з нею із кімнати. Я подався слідом і побачив, як господар поклав подарунок на полицю холодильника.
Дивно. Ніяких інших культових предметів серед вмісту кухонного агрегату я не помітив, та й ребе, здається, не згадував про зберігання у холодильнику.
- Так от. Я знайшов вам бандита, - Фіма зробив паузу, очікуючи на вибуховий ефект свого повідомлення.
- Ви ж обіцяли синагогу, - я не зміг втриматися від скептичної інтонації.
Він сумно розвів руками:
- Аз ох-н-вей.
Цей знаменитий вислів мав надто багато трактувань. Озброєний невеличким місцевим досвідом, я уточнив:
- А все-таки?
- Та де вона дінеться, ваша синагога!
- Моя?
- Не чіпляйтеся до слів. Наступний шабат…
- Ви думаєте, я тут рік збираюся сидіти? За що я вам плачу три проценти?
Фіма зупинився. Треба зазначити, він був збентежений:
- Скоріш за все, вони з бандитом ходять до одної синагоги.
- А до якої ходить бандит?
Мій господар знову відчайдушно замахав руками:
- Я що, повинен був за один день довідатися про все? Подякуйте, що я знайшов вам бандита. Це не так легко, як здається.
Що ж, за великим рахунком він мав рацію. Це справді не так легко. Крім того, з ребе я й сам познайомився. Хто іще нам потрібен, фінансист? На цьому фронті теж є з чого почати. Але мені муляло бажання дати старому по носі. Мабуть, через його постійні розмови про відсотки.
- Зачекайте. Я, по-вашому, маю прийти до бандита
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмір має значення», після закриття браузера.