Читати книгу - "Вбивство у Східному Експресі"

— Я не можу вам пояснити, наскільки це було жахливо! Не думаю, що хоча б хтось у цьому потязі пережив таке, що й я. Я була дуже, дуже вразливою дитиною. Лише вигляд крові і — ох! Починаю непритомніти, як тільки думаю про це.

Офіціант підніс ще склянку. «Ще трохи, мадам?»

— Думаєте, мені стане краще? Я все життя була непитущою. Ніколи не торкалася до духів у вині. Уся моя сім’я така. Хоча, якщо в медичних цілях…

Вона ще трохи ковтнула.

Тим часом Пуаро та мсьє Бук, який супроводжував лікар Константин, поспішно вийшли із вагону-ресторану та попрямували коридором до стамбульського вагону до купе місіс Хаббард.

Здавалося, що кожен пасажир у вагоні виглянув у коридор. Провідник, зовсім виснажений, намагався всіх угомонити.

— Тут немає на що витріщатися, — сказав він, і повторив цю фразу декількома мовами.

— Дозвольте, будь ласка, пройти, — звелів мсьє Бук.

Втягнувши свій живіт і протиснувшись крізь пасажирів, він увійшов у купе, Пуаро прослідував за ним.

— Як добре, що ви прийшли, мсьє, — з полегшенням зітхнув провідник. — Кожен хотів сюди увійти. Ця американка, вона так кричала, жах, я подумав, що її вбили. Я побіг, а вона кричала, неначе божевільна, вона казала, що має вам щось принести, далі продовжила надривати свій голос і розповідала всім, повз кого проходила, що трапилося.

І зробивши жест рукою, він додав: «Воно тут, мсьє. Я нічого не чіпав».

Натиснувши на ручку дверей, вони увійшли у купе, де лежала велика дамська сумочка. На підлозі, куди він потрапив із рук місіс Хаббард, лежав прямий кинджал — дешева річ, обрамлений у східному стилі, з рельєфною рукояткою та конусоподібним лезом. Лезо було вкрите плямами та виглядало доволі брудним.

Пуаро делікатно підняв його.

— Так, — пробурмотів він. — У цьому немає сумнівів. Це і є наше незнайдене знаряддя вбивства, так, лікарю?

Доктор оглянув кинджал.

— Не будьте такими обережними, — зауважив Пуаро. — На ньому немає жодних відбитків пальців, окрім місіс Хаббард. — Огляд лікаря тривав недовго.

— Благаю вас, не кажіть цього! — зі здивуванням промовив він.

— Тепер ми маємо масу збігів. Двоє людей вирішили убити Ретчетта минулої ночі. Надзвичайно добре, що вони обрали той же вид зброї.

— Проте цей збіг виглядає не надто переконливим, — підмітив лікар. — Тисячі таких східних ножів продаються на базарах Константинополя.

— Ви втішили мене, хоч і на трішечки, — відповів Пуаро.

Він із зацікавленням поглянув на двері попереду, потім, посунувши сумочку, смикнув за ручку. Вона була замкнена. Футом вище ручки знаходився засув. Пуаро повернув його та спробував знову, але нічого не відбулося.

— Ви замкнули ці двері з іншого боку, пам’ятаєте? — сказав лікар.

— А й справді, — неуважно відповів Пуаро. Він думав про зовсім інше.

— Що з вами? — запитав мсьє Бук. — Що вас не задовільняє?

Пуаро кинув на нього різкий погляд.

— З чого це ви взяли? Ні, зовсім ні. Загалом, це дрібниця.

Провідник увійшов у вагон. «Сюди повертається американська леді».

Лікар Константин виглядав, наче завинив перед нею. Це було пов’язано з минулим докором. Проте місіс Хаббард ніяк не відреагувала. Вона була зосереджена на іншій справі.

— Я вам хочу щось сказати, — глибоко дихаючи, сказала вона. — Я не збираюся більше знаходитися в цьому купе! Я не буду тут спати навіть за мільйон доларів.

— Але, мадам…

— Я знаю, що ви хочете мені сказати, але я не поступлюся! Зрештою, я буду сидіти всю ніч у коридорі. — Вона почала ридати. — Ой, якби моя донька знала, якби вона мене бачила, чому…

Пуаро її перебив.

— Ви не розумієте, мадам. Ваше бажання цілком зрозуміле. Ваш багаж буде перенесено у інше купе.

Місіс Хаббард витерлася хустинкою. «Справді? Ой, я вже почуваюся краще. Але ж вагон повний, хіба що якийсь джентльмен…»

Далі продовжив мсьє Бук.

— Ваш багаж, мадам, буде перенесений у наступний вагон. Ми вас розташуємо у вагоні, який був причеплений у Белграді.

— О, це чудово. Я не надто нервова жінка, але спати в купе поблизу небіжчика! — Вона затремтіла. — Від такого можна збожеволіти.

— Мішель, — звелів мсьє Бук. — Перенеси цей багаж у вільне купе вагону Афіни — Париж.

— Так, мсьє. У яке саме — номер 3?

— Ні, — сказав Пуаро до того, як його друг відповів. — Думаю, що для мадам було б краще взяти й інший номер. Наприклад, 12.

— Добре, мсьє.

Провідник ухопив багаж. Місіс Хаббард із вдячністю повернулася до Пуаро.

— Це було дуже мило з вашого боку. Для мене це дуже важливо.

— Добре. Ми підійдемо до вас і поглянемо, чи комфортно ви розташувалися.

Троє чоловіків провели місіс Хаббард до її нового місця розташування. Оглянувши, вона зауважила: «Чудово».

— Вам подобається? Воно таке ж, як і було у вас.

— Справді, лише тут вигляд у іншу сторону. Хоч це й не важливо, ці вагони причіплюються в один бік або інший. Я казала своїй доньці: «Хочу лежати в напрямку руху потяга», на що вона відповіла: «Мамо, це ж не дуже добре для тебе, ти ляжеш спати в один бік, а прокинешся у зворотній!» І вона була права. Минулої ночі ми приїхали у Белград в один бік, а відправилися в інший.

— В усякому разі, мадам, ви тепер усім задоволені?

— Загалом, не дуже. Як бачите, поїзд застряг у снігу і ніхто нічого не робить, а мій човен відбуває післязавтра.

— Мадам, — сказав мсьє Бук. — Ми всі заручники цієї ситуації — кожен із нас.

— Так, це правда, — погодилася місіс Хаббард. — Але через купе жодного іншого пасажира посеред ночі не проходив убивця.

— Саме це й турбує мене, мадам, — сказав Пуаро, — як той чоловік міг потрапити до вашого купе, якщо двері були зачинені. Ви певні, що вони були замкнені?

— Ну, леді зі Швеції смикнула за них перед моїми очима.

— Давайте відтворимо невелику сценку. Ви лежали на ліжку і не могли цього бачити, так?

— Ні, через свою сумочку. О! Мені необхідна нова сумочка. Від погляду на цю у мене стискається живіт.

Пуаро підняв сумочку й повісив її на ручку між купейних дверей.

— Справді, я бачу, — сказав