Читати книгу - "Сезон гроз"

без злорадства. — А скільки їх було всього? Скільки випустили? Відповіді на питання про відповідальність я, звісно, не почую, бо це ж не ви, не Ріссберг, ви чисті і хочете, щоб я в це повірив. Але принаймні зізнайтеся, бо, напевно, знаєте, скільки таких ще гуляє лісами і вбиває людей. Скільки таких ще треба буде знайти. І зарубати. Я хотів сказати: елімінувати.

— Що це, що це таке? — раптом наче прокинувся Ортолан. — Що там у вас? Покажіть! Ах…

Сорель Дегерлюнд нахилився до вуха старця, довго шепотів. Майлс Трітвей, демонструючи плитку, шепотів з іншого боку. Ортолан шарпав бороду.

— Убив? — крикнув раптом голосно. — Відьми́н? Знищив геніальний витвір Ідаррана? Убив? Бездумно знищив?

Відьми́н не витримав. Пирснув. В нього раптом щезла повага до літнього віку й сивини. Пирснув знову, а потім розреготався. Щиро і нестримно.

Завмерлі обличчя чародіїв, які сиділи за столом, замість стримати, ще більше його розвеселили. Чорт забирай, подумав, не пам’ятаю, коли я востаннє так щиро сміявся. Хіба що в Каер Моргені, згадав, так, в Каер Моргені, коли під Весеміром зламалася спорохнявіла дошка у вбиральні.

— Ще й сміється, смаркатий! — викрикнув Ортолан. — Ричить, як осел! Дітваку нерозумний! Подумати лишень, я ще і в оборону тебе брав, коли інші ганили! Що ж з того, казав я, що він у малій Єнніфер розамурувався? І що мала Єнніфер його кохає? Серцю не накажеш, дайте ж їм обом спокій!

Геральт перестав сміятися.

— А ти що зробив, найдурніший із різників? — старий розверещався зі всіх сил. — Що ти наробив? Чи ж розумієш, який шедевр, яке чудо генетики знищив? Ні, ні, тобі, профанові, своїм малим розумом цього не збагнути! Не збагнути тобі ідей людей геніальних! Таких, як Іддаран і як Альзур, навчитель його, котрі генієм і екстраординарним талантом були обдаровані! Котрі творіння великі інвентували, що добру людськості мали служити, і не зиску, не мамони негідної прагнули, не плезіру і не забав, але поступу і користі для загалу! Але що ж ти з тих речей аппрегендуєш?[24] Нічого не аппрегендуєш, нічогісінько, ні крихітки!

— А й те ще скажу, — засапався Ортолан, — що ти батьків власних справу забійством нерозсудливим зганьбив. Бо це ж Козімо Маласпіна, а по ньому учень його, Альзур, саме Альзур, відьми́нів створили. Вони ту мутацію зінвентували, завдяки якій креація тобі подібних сталася. Завдяки якій існуєш, по землі ходиш, невдячнику. Естимувати[25] б тобі Альзура, його наступників і його творіння, не нищити! Ой… Ой…

Старий чародій раптом замовк, закотив очі і тяжко застогнав.

— На стільчак мушу! — сповістив, пойойкуючи. — На стільчак мушу, негайно! Сорелю! Хлопче милий!

Дегерлюнд і Трітвей зірвалися з місця, допомогли старому встати і вивели його з кімнати.

Майже відразу ж встала Бірута Ікарті. Кинула на відьми́на багатозначний погляд, після чого безмовно вийшла. За нею, взагалі не дивлячись на Геральта, поспішили Сандоваль і Зангеніс. Аксель Рябий встав, схрестив руки на грудях. Дивився на Геральта довго. Довго і швидше неприязно.

— Те, що ми тебе запросили, було помилкою, — сказав він врешті. — Я про це знав. Але дурив себе, що ти спроможний хоч вдавати сяку-таку пристойність.

— Те, що я прийняв ваше запрошення, було помилкою, — холодно відповів Геральт. Я теж про це знав. Але дурив себе, що отримаю відповідь на мої питання. Скільки ще пронумерованих шедеврів гуляє на волі? Скільки таких майстерштуків створили Маласпіна, Альзур та Ідарран? Скільки їх створив достойний Ортолан? Скільки ще потвор з вашими планшетками я мушу позабивати? Я, відьми́н, презерватив і антидот? Я не почув відповіді і аппрегендую, чому. Що ж стосується пристойності, — йди, Еспарцо, к дідьку.

Виходячи, Рябий гримнув дверима, аж посипалася штукатурка.

— Як здається, я не справив доброго враження, — оцінив відьми́н. — Але й не сподівався справити, то й розчарованих нема. Проте це ще не все, ні? Стільки зусиль, щоб мене сюди приволікти… І це сьогодні все на сьогодні[26]? Ну, коли так… Знайдеться у вашому підзамчі якась господа з шинком? Можу собі піти?

— Ні, — відповів Гарлан Цара. — Не можеш собі піти.

— Бо це зовсім не все на сьогодні, — підтвердив Пінеті.

* * *

Кімната, до котрої його ввели, не була типовим приміщенням, в якому чародії звичайно приймали відвідувачів. Звичайно — Геральт встиг познайомитися з цим звичаєм, — маги уділяли аудієнції в залах більш формального вигляду, часто суворого і похмурого. Тяжко собі уявити, щоб чародій приймав гостей у приватній, особистій кімнаті, з якої можна було б здогадатися про характер, смаки і уподобання магіка, особливо ж про вид і специфіку магії цього магіка.

На цей раз все було зовсім інакше. Стіни кімнати прикрашали численні графіки та акварелі, всі як одна еротичного, а то й відверто порнографічного характеру. На поличках красувалися моделі вітрильників, що тішили око точністю деталей. Маленькі кораблики в пляшках гордо роздували мініатюрні вітрила. Засклені шафи й шафки були повні фігурок солдатиків, кінноти і піхоти, приналежних до найрізноманітніших формацій. Навпроти входу висів препарований струг[27], теж засклений. Чималих розмірів, як на струга.

— Сідай, відьми́не.

Як відразу ж стало зрозумілим, господарем тут був Пінеті. Геральт сів, придивляючись до заскленого струга. За життя риба мала важити добрих п’ятнадцять фунтів. Якщо тільки не була то зроблена з гіпсу імітація.

— Від підслуховування, — Пінеті повів рукою в повітрі, — нас захистить магія. Врешті ми можемо розмовляти вільно і про справжні причини твого запрошення сюди, Геральте з Ривії. Струг, яка так тебе зацікавив, піймався на штучну принаду в річці Стьожці, важив чотирнадцять фунтів і дев’ять унцій. Був випущений живим, в шафці знаходиться магічно виконана копія. А тепер зосередься, прошу. На тому, що я скажу.

— Я готовий. До всього.

— Нас цікавить твій досвід з демонами.

Геральт звів брови. До цього він готовий не був. А ще недавно вважав, що ніщо вже його не здивує.

— А що таке демон? На вашу думку?

Гарлан Цара скривився і різко ворухнувся. Пінеті стримав його поглядом.

— В оксенфуртському університеті, — сказав, — діє кафедра надприродних явищ. Майстри магії бувають там з гостьовими лекціями. Вони стосуються, між іншим, також теми демонів і демонізму, у багатьох аспектах цього явища, включаючи фізичний, метафізичний, філософський і моральний. Але я, мабуть, даремно