Читати книгу - "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У самій грі багатьом людям подобалось те, що Чиксентмихайі називав «автотеличними відчуттями» (від грец. auto – сам та telos – ціль, мета). При автотеличних відчуттях мета самодостатня, а сам процес її досягнення і є винагородою. Чиксентмихайі стверджував, що художники, за якими він спостерігав під час свого докторського дослідження, були настільки зачаровані своєю працею, що здавалося, ніби вони перебувають у трансі. Час для них минав швидко, а самосвідомість розчинялась у повітрі. Учений відшукував й інших людей, що прагнули б тих самих відчуттів: скелелазів, футболістів, плавців, спелеологів, й брав у них інтерв’ю для того, аби встановити, що саме робило їхнє заняття автотеличним. Результати збивали з пантелику. Чиксентмихайі пізніше написав: «Коли люди намагаються пригадати, що вони відчували, лізучи по скелі чи виконуючи прекрасну музичну партію, те, що вони розповідали, зазвичай було доволі стереотипним і не мало жодної новизни»[137]. Він конче потребував способу дослідити те, що відчувають люди саме в момент автотеличності. Й ось у середині 1970-х років його врятував новітній на той час винахід, який кожен сучасний дванадцятирічний підліток вважав би сміховинним допотопством, – електронний пейджер.
За всю мою спортивну кар’єру загальною метою було стати кращим атлетом, ніж я був на той момент, через тиждень, через місяць чи рік. Покращення – ось що було метою. А медаль – це лише найбільша винагорода за досягнення тієї мети.
Себастьян Коу, бігун на середні дистанції, дворазовий золотий олімпійський призер
Чиксентмихайі, який на той час уже викладав у Чиказькому університеті й завідував власною психологічною лабораторією, причепив собі на ремінь пейджер і сказав своїм студентам-випускникам дзвонити йому по кілька разів на день. Коли б пейджер не дзеленчав, учений записував те, що він робив і що при цьому відчував. «Було дуже весело, – згадував він у своєму офісі в університеті Клермонт Ґредюейт[138] у південній Каліфорнії, де зараз викладає. – Ви отримували максимально детальну картину того, як люди жили». На основі результатів проведеного тесту він розробив методику, що називається «методом формування вибірки відчуттів». Чиксентмихайі у довільному порядку писав людям на пейджер вісім разів на день і просив занотовувати в блокноті відповіді на кілька коротких запитань про те, що вони роблять, з ким вони перебувають та як би вони описали свій психологічний стан тієї миті. Складіть усі результати разом – і ви отримаєте намальований у блокноті мультфільм, короткометражку чийогось тижня. Складіть докупи всі результати одного індивіда – і ось вам ціла бібліотека людських відчуттів.
Спираючись на ці результати, Чиксентмихайі поступово почав добиратися до сутності автотеличних відчуттів. Мабуть, велике значення має й те, що він замінив цей немилозвучний прикметник грецького походження словом, котре люди, як він виявив, використовували задля опису цих позитивних моментів їхнього життя: потік. Піднесені, сповнені задоволення та кайфу відчуття людина переживає саме тоді, коли вона перебуває у стані потоку. І цей стан людської психіки, що раніше не визнавався і здавався таким неосяжним та незбагненним, взагалі, легко увійшов у поле людського розуміння. У потоці чіткі цілі. Вам необхідно досягти вершини гори, забити м’яч у ворота або сформувати з глини те, що має бути. І зворотний зв’язок не змушує себе чекати. Вершина гори або наближається, або віддаляється, м’яч летить або у ворота, або повз них, глечик, який ви формуєте з глини, виходить гладеньким або непропорційним.
Найбільш важливим у потоці є те, що взаємини між тим, що особа має зробити, та тим, що вона може зробити, ідеальні. Виклик, кинутий індивіду, не надто легкий і не надто складний. Він лише на щабель чи на два вищий від його здібностей, що змушує тіло й розум працювати таким чином, аби докладені зусилля стали найкращою винагородою. Цей ідеальний баланс зумовлював такий рівень зосередженості та насолоди, який легко обходив інші буденні відчуття. У потоці люди настільки заглиблювались у заняття й відчували таку дозу беззаперечного контролю над ситуацією, що їхні чуття часу, місця й самого себе просто щезали. Безперечно, вони мали автономію. Але більше того – вони відчували завзяття. І, як писав поет В. Г. Оден, «забувались у дії».
Можливо, такий психологічний стан був саме тим, чого шукав той десятирічний хлопчина, коли потяг мчав його європейськими просторами. Можливо, досягнення потоку не як поодинокого моменту, а як загальноприйнятої норми життя (не переставати дивитися тим «поглядом, повним завзяття», аби досягнути майстерності кухаря, хірурга чи клерка) – і було відповіддю. Можливо, саме так і варто було жити.
Золотоволоски на вантажному судні
Декілька років тому (Чиксентмихайі не пригадує, коли саме) до швейцарського Давоса його запросив Клаус Шваб, який у цьому місті завідує щорічним з’їздом світових лідерів. Разом із ним у подорож вирушили троє інших членів професорсько-викладацького складу Чиказького університету: Гарі Бекер, Джордж Стіглер та Мілтон Фрідман – усі економісти та лауреати Нобелівської премії. Одного вечора п’ятеро людей зібралися за вечерею, наприкінці якої Шваб запитав в академіків, що, на їхню думку, було найголовнішою проблемою сучасної економіки.
«На мій скептичний подив, – розповідає Чиксентмихайі, – Бекер, Стіглер та Фрідман – кожен промовив приблизно ту саму фразу: „Чогось не вистачає“. Тобто, попри свій науковий багаж, економіка все ще не змогла належно оцінити людську поведінку навіть у підприємницькому середовищі».
«Бажання займатися чимось, тому що це дає вам справжнє задоволення і кидає вам новий виклик, надихає на найвищі прояви креативності, незалежно від того, чи це мистецтво, чи наука, чи бізнес».
Тереза Амабіє, професор Гарвардського університету
Чиксентмихайі посміхнувся та похвалив своїх колег за їхню проникливість. Концепція потоку, презентована ним у середині 1970-х років, не одразу змінила правила гри. Успіх прийшов до неї 1990 року після виходу у світ першої книги Чиксентмихайі на цю тему, що була написана для широкого кола читачів і здобула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує», після закриття браузера.