Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Такі мінерали видобували лише у Торських горах. І хоча згодом їх обробляли та зачаровували, при спробі проникнути до їхньої батьківщини завжди відбувалися викривлення. Людина могла просто загинути, вдарившись об скелю при виході з порталу.
Точно такі ж камінці, але менші, як накопичувачі енергії, були вставлені в браслети Діна та в кольє, яке він подарував Наталі.
Тож знайти її в горах за допомогою магії було просто нереально. Проте чоловік навіть не припускав, що Наталки може вже не бути серед живих. Адже після того, як він з'єднав своє життя з її, Дін одразу відчув би, якби сталося щось жахливе.
З погляду чоловіка залишилося лише одне – залити горе алкоголем. Але чим більше Кордевідіон пив, тим сильніше його охоплював гнів. За що ж Доля так винагородила чи покарала його?
Він не мав уяви, як шукати дружину. Тільки б вона не потрапила до гномів! Адже з Ронібуром, їхнім вождем, Кордевідіон давно мав конфлікт. І з кожною зустріччю ворожнеча лише зростала. Якщо дружина короля Тарлії потрапить до нього в руки, то не факт, що ватажок її відпустить.
– Ваша Величність, – обережно озвався голос Кевіна з-за дверей.
– Іди геть! – повторив Дін те ж саме, що вже казав Ростону та Меріду, коли вони намагалися з ним заговорити.
– Але, Ваша Величність!
Останнє слово заглушив звук розбитої об стіну пляшки.
– Ще раз підійдеш до дверей, – загрозливо пробурчав король, – і збиратимеш свої кістки по всьому двору.
Деякий час за стіною панувала повна тиша. Але раптом двері різко відчинилися, і почувся крик Кевіна:
– Ваші батьки приїхали!
Після цього двері грюкнули, й почулося тупотіння, що швидко віддалялося.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння», після закриття браузера.