Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Я вдихнула на повні груди прохолодне повітря, намагаючись заспокоїтись.

— Красиве місце, — сказала я, оглядаючись.

— Так, пан Меттью-Ной цінує порядок і гармонію, — відповів Адам. — Давайте, я проведу вас.

Двері будинку відчинилися, і на порозі з’явився Меттью-Ной. Високий, із вольовим підборіддям і холодним, пронизливим поглядом, він одразу створив навколо себе атмосферу напруження. Його темний костюм сидів ідеально, наче шили спеціально під нього, а на обличчі грала легка посмішка — ніби він уже знав, що збирається сказати, аби вибити мене з рівноваги.

— Харпер, — сказав він, оглядаючи мене з ніг до голови. — Я радий, що ви вирішили вшанувати мій дім своєю присутністю.

— Пан Меттью-Ной, — відповіла я з легкою усмішкою, що приховувала мою напругу. — Сподіваюся, мої роботи відповідають вашим стандартам.

— У цьому навіть не сумнівайтеся, — він відступив убік, запрошуючи мене увійти. — Я чув багато про вашу впертість. Думаю, це цікаво впишеться в наш сьогоднішній день.

— Упертими, пане Меттью, бувають не тільки флористки, — відповіла я, крокуючи до вітальні.

За мною увійшов Адам, мовчки поставивши мою сумку біля входу. Він коротко кивнув Меттью, і я помітила в його очах якусь нерозказану історію, яку вони явно не хотіли обговорювати при мені.

Меттью тим часом жестом запропонував мені сісти на диван.

— Харпер, я чув, ви не тільки вмієте створювати букети, а й розставляєте людей на свої місця, як квіти у вазі.

— Я вірю в гармонію, — відповіла я, ідеально контролюючи тон. — Іноді її досягаєш рішучістю, а іноді — терпінням.

Він нахилив голову, задоволено посміхнувшись.

— Терпіння — не моя сильна сторона, але я завжди ціную рішучість. Особливо, якщо це стосується краси.

Я ледь стрималася, щоб не закотити очі, і саме в цей момент з’явилася вона. Висока блондинка з ідеально вкладеним волоссям і сяючою сукнею. Її вигляд кричав про багатство й амбіції, і вона явно почувалася тут господинею.

— Меттью, любий, чому ти не сказав, що в нас гості? — Її голос був медовим, але з відчутним натяком на власницькість.

Меттью кинув на неї швидкий погляд, і на його обличчі промайнув ледь помітний вираз роздратування.

— Рейчел, це Харпер. Вона допоможе зробити наше весілля  прекрасним.

Рейчел підійшла ближче, ніби розглядаючи мене під мікроскопом.

— О, то це ви. Справді, багато чула про ваш талант. Сподіваюся, ви впораєтеся, — її усмішка була настільки натягнутою, що здавалося, вона може ось-ось луснути.

— Дякую за довіру, пані Рейчел, — відповіла я, посилаючи їй у відповідь таку ж напружену усмішку.

Меттью раптом розсміявся, його голос заповнив усю кімнату.

— О, це буде цікаво. Харпер, не звертайте уваги на Рейчел. Вона завжди любить оцінювати людей, перш ніж зрозуміє, що вони перевершують її.

Рейчел знітилася, але швидко взяла себе в руки.

— Меттью, ти такий дотепний, — процідила вона й кокетливо поклала руку йому на плече.

Я перевела погляд на Меттью.

— Якщо ми закінчили змагання компліментами, може, покажете, де я буду працювати?

Його очі блиснули від цікавості, і він знову посміхнувся.

— Звичайно. Адам, проведи Харпер до зимового саду. Думаю, вона знатиме, що з ним зробити.

Я піднялася, готова нарешті зайнятися роботою, хоча відчуття, що це буде не просто ще один робочий день, не покидало мене.

Меттью-Ной провів мене поглядом, коли я піднялася з дивана. Я помітила, як його рука мимоволі ковзнула по краю стола, і шкіряна рукавиця блиснула у світлі люстри. Вони притягували погляд — чорні, ідеально підібрані, такі, що підкреслювали його впевнений і трохи загадковий вигляд.

— Рукавиці не заважають працювати в домі? — я спробувала сказати це жартома, але слова прозвучали трохи різкіше, ніж я очікувала.

Він ледь нахилив голову, ніби аналізуючи моє запитання.

— Харпер, усе, що я роблю, має свою причину, — його голос став тихішим, майже шепотом, але від цього він звучав ще інтенсивніше. — Чи вас це так сильно відволікає?

— А ви завжди любите відповідати питанням на питання? — парирувала я, намагаючись зберегти спокійний тон.

Його усмішка стала ширшою, і він поглянув на мене так, ніби знову виграв у якомусь невидимому змаганні.

— Лише з тими, хто вартий моєї уваги.

Я вдала, що не почула, і обернулася до Адама.

— Адаме, будь ласка, покажіть мені сад.

Опис Харпер

Харпер виглядала впевнено й елегантно. Темно-зелена блузка з легкої шовкової тканини ідеально підкреслювала її фігуру, а чорні штани з високою талією робили її образ строгим, але водночас привабливим. На ногах були стильні чорні туфлі на невисоких підборах, які видавали впевнений ритм її кроків. Її довге, темно-каштанове волосся було зібране в недбалу, але стильну зачіску, з кількома пасмами, що вибилися й м’яко обрамляли її обличчя. Зелені очі дивилися зосереджено і трохи насторожено, ніби вона завжди готова до наступного виклику. У її образі була природна сексуальність, яку вона ніколи не намагалася навмисно підкреслювати — це було щось невловиме, але дуже помітне.

Діалог продовжився в зимовому саду

Коли ми з Адамом підійшли до дверей саду, Меттью-Ной раптом зупинив нас.

— Адаме, залиш нас. Я сам покажу Харпер, що потрібно зробити.

Адам швидко кивнув і пішов, а я знову опинилася віч-на-віч із Меттью. Його рука в рукавичці торкнулася дверної ручки, але, замість того щоб відкрити її, він злегка нахилився до мене.