Читати книгу - "Я співатиму для тебе, Єва Лі"

    [день 1292 з моменту покидання орбіти Землі]

Я вже бачу ту нову планету, той дім, в якому чекаєш ти. Я торкаюся його поглядом, та до нього ще так далеко. Чи там справді є життя? Чи наш Бог перемандрував так само поближче туди? Чи причалив твій корабель до «тихої гавані» того нового дому? Ким ми будемо там – гостями чи господарями?

Багато років тому, дістатися іншого боку нашої планети було важко. Сьогодні ж ми за крок від іншого боку галактики. Куди нам далі? Цей Всесвіт ще ніколи не здавався таким безмежним і крихітним водночас. Щоб на таке сказав Гокінг? Хоча, гадаю, його душа сягала космічних просторів вже тоді, коли нам таке тільки снилося. Колись ти любив читати мені вголос його праці. Написане було таким дивним і неймовірним. Тепер все сприймається реальніше, ніж тоді. Може тому, що повірити в горизонт подій[4] чи в просторово-часові колапси значно легше, коли ти настільки близько від об’єкта дослідження.

    [день 2… з моменту покидання орбіти Землі пройшло хто зна скільки]

Сьогодні ми зрозуміли, що наш маленький легенький кораблик вже безкінечно довго борсається в цих гравітаційних хвилях. Все завмерло на відстані, здавалося б, одного тільки погляду, та цей погляд – погляд у безкінечність. Синхронність рухів, сповільненість часу – невагомий тягучий плин в нікуди. Подумалося раптом, що було б добре, якби ми були Плутоном і Хароном і цілу вічність синхронно оберталися одне навколо іншого. Тоді було б байдуже до цієї Вселенської метушні, до чужого тяжіння. Шкода, що гравітація між нами не така ж сильна. Що ми не можемо притягнути одне одного і вже ніколи не відпускати так, як Стрілець А міцно тримає нас. Наша точка неповернення… Вона не тут, вона там, на Землі, на відстані десятка років до цієї миті.

 Я все ще співаю для тебе, а зорі передають мої слова одна одній. Не зводь погляду з нічного неба. Я буду десь там, між міріад холодних вогнів. Я співатиму тобі теплим мерехтливим сяйвом.

***

Корабель м’яко приземлився на твердь, здійнявши хмари куряви. Із округлої, схожої на гігантський купол, будівлі, назустріч новоприбулим виїхала військова вантажівка. Вже за кілька митей вона порівнялася з невеличким космічним корабликом, із якого, один за одним, повиходили його молоді керманичі. Сивочолий чоловік вийшов із авто і попрямував до них.

 – Звітуйте про політ. Проблем не виникло? – по-батьківськи, строго але з неприхованою посмішкою в очах мовив він.

– Капітане, ми виловили капсулу, що наближалася до орбіти. Гадаю, вона із корабля землян. Нещодавно була протонна буря. Думаю, її принесло аж з-за Третього Суперорбітального Кола.

– Який час? – замислено спитав капітан. Він вже давно втратив надію отримати вісточку з Землі. Перші кілька років наполегливо шукав в космічних просторах вцілілі кораблі, які б змогли подолати «серце галактики». Але відтоді минуло вже надто багато часу.

– За попередніми даними – років 25–30. – коротко відповів молодший керманич і з острахом глянув на свого капітана.

– Що в середині? Є щось вагоме?

Хлопець знову завагався.

– Загалом мотлох. Але я знайшов ось це.

Він простягнув невеличкий, оправлений в буру потерту замшу, записник. На корінці була ледь помітна, тиснена срібна зірочка-комета.

– Дивно, що комусь захотілося робити+ записи не на електронний носій, а від руки. Безглузда річ. – мовив хтось із команди, що стояла трохи позаду. Між ними прокотився смішок. Молоде покоління Едему жило уже в зовсім іншій реальності.

Капітан тремтячими пальцями провів по поверхні тієї диковинки. Думки віднесли його за тисячі парсек, за десятки років назад. Він звів погляд до безмежного високого неба, на якому сяяв Чумацький Шлях і мільярди зірок миготіли знайомим холодним сяйвом. На мить, лише на коротку мить здалося, що поміж тих світил він помітив щось зовсім інше, щось привітне і тепле, як очі коханої.

– Я знаю людину, яка не довіряла електронним носіям, хоч і була одним із найкращих техніків на Землі.

[1] Сала́р-де-Ую́ні, солончак Уюні (ісп. Salar de Uyuni, інколи Salar de Tunupa) — найбільший у світі солончак площею 10 582 км², дно висохлого озера. Розташований в південній Болівії, на території департаментів Потосі та Оруро, на висоті 3 650 м в Андах.

[2] Парсек – поширена в астрономії позасистемна одиниця вимірювання довжини. Відстань, із якої середній радіус земної орбіти (рівний 1 а. о.), перпендикулярний до променя зору, видно під кутом 1″(одна кутова секунда).

[3]Бетельге́йзе — друга за яскравістю зоря в сузір'ї Оріона, десята в списку найяскравіших зір на нічному небі. Червоний гігант, об’єм якого щонайменше в 160 млн. разів перевищує об’єм Сонця.

[4]Горизонт подій (англ. event horizon) — уявна гіперповерхня в просторі-часі, яка відділяє ті точки простору-часу, звідки світло може потрапити до спостерігача, від тих, звідки світло потрапити до спостерігача не може. Крайня межа чорних дір.  З точки зору зовнішнього спостерігача будь-яке тіло наближатиметься до горизонту подій нескінченно довго.

Кінець