Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

"На міжнародній арені часто ведуться ігри, за якими ми спостерігаємо з безпечної відстані.
Але коли темрява виступає на сцену, ігри завершуються, і всі стають свідками
справжньої гри життя і смерті." 

Невідомий автор

Ця історія почалась влітку 2024 року у мальовничому містечку Полтава в самому серці України. Хоча насправді вона почалась більше десяти років тому. Тривала війна, що охопила усю Україну, вже змучила країну вкрай. Літо, яке здавалося мало б принести спокій, закінчувалося, а разом з ним вмирали останні промені надії на швидке закінчення війни. ЗСУ успішно, але повільно просувалась на сході крізь низку битв у колись квітучих, а нині зруйнованих українських містах, зазнаючи важких втрат та намагаючись хоч якось узгодити між собою та виконати суперечливі рішення командування. Зброї так само не вистачало – F-16, які одразу ж стали синонімом перемоги, союзники надали вкрай мало (хоча, кажуть, нову групу українських пілотів вже тренують десь в Європі), далекобійних ракет теж ще не поставили і бити ними вглиб росії не дозволили. Касетні боєприпаси, отримані від американців, трохи покращили ситуацію з просуванням ЗСУ, але кардинально її не змінили. І навіть операція у Курській області здавалась більш медійним, ніж реальним успіхом.  

Країна важко дихала під сіткою напруженого очікування, сповненого сумних роздумів про долю та майбутнє. Мобілізаційний ресурс поступово вичерпувався – повістки видавали всім і скрізь. Тилові міста намагалися жити звичайним життям, але на вулицях все частіше зустрічалися втомлені погляди, а пальці самі собою продовжували гортати стрічки новин на телефонах в надії на добрі новини. Серед буденності повсякденного життя гостро відчувалася туга й нездійсненість мрій – війна, як довгий поганий сон торкнулась кожного куточка України. Оптимізм українців поступово згасає...

Війна забрала життя тисяч людей, знищила міста та села, роз’єднала родини. Люди жили в страху, не знаючи, що буде завтра. Вони ховались у підвалах від бомбардувань, їли не відчуваючи смаку їжі, й пили воду з острахом що одного дня вона перестане текти з кранів. Вони читали новини, жадібно ловили чутки з фронту, бачили, як їхні друзі та рідні гинуть, й не знали, коли все це закінчиться.

Але українці не здавались, а мужньо боролися за свою свободу знаючи, що перемога буде непростою, вірили у себе і в свою країну. Ця війна – не просто локальний конфлікт. Це результат історичного протистояння, битва за свободу, яка є важливою та знаковою для всього світу. Якщо Україна програє, то це буде сигнал для інших країн про те, що вони можуть стати наступними. Але якщо Україна переможе, то це буде тріумф свободи та демократії, який надихне людей у всьому світі.

Тож весь світ спостерігав за Україною з захопленням і повагою, підтримував Україну чим може та вірив в її перемогу. Але за оптимістичними та мотивуючими промовами західних політиків вже починали відчуватись втома та невпевненість у майбутньому.

І ось, наприкінці літа, коли надії вже вигоріли до крихти, змінилось все. Одного чудово ранку сонце просто не захотіло сходити над росією, "шоста частина суходолу" поринула в темряву. Темрява охопила колишню імперію, і цей неймовірний природній феномен пробудив Україну від сну, відкинувши тіні страху на плечі росіян. Дивовижно, але темрява, що накрила росію, різко закінчувалася на її кордонах. Очевидці говорили, що це нагадує непроникно чорну гранітну стіну, яка починається від землі й зникає високо в небі.

Залишки російської армії, й так добряче пошарпаної відчайдушним спротивом українців, тікають, а з колишньої росії починають масово прибувати біженці. Україна, яка так негадано змогла нарешті повернути собі всі свої території, зіткнулась з новим викликом. Біженців дуже багато – навіть надто багато, й серед них є різні люди – в тому числі й вбивці, крадії та інші злочинці. Відфільтрувати їх, або навіть просто розселити біженців та переконатись, що кожен отримав допомогу, не вдається навіть з допомогою ООН та інших міжнародних організацій. Подекуди виникають сутички між місцевими мешканцями та втікачами з росії, які нерідко поводяться так начебто їм всі щось винні й мають догоджати в усьому. 

Вчені та військові спілкуються з кожним адекватним біженцем. Результати цих бесід засекречені, але в інтернеті ширяться чутки про монстрів темряви, дивні звуки та відчуття, які охоплюють всіх, хто опинився за межами світла. Попри радість від закінчення бойових дій та повернення свого, українці почуваються некомфортно, живучи на порозі темряви. Робляться спроби дослідити темні землі, але контроль над дронами втрачається одразу після заглиблення у темряву. Як виявилось, там не працюють ніякі електронні пристрої – взагалі ніякі пристрої, складніші за ліхтарик на батарейках, а екранування від можливого електромагнітного випромінювання не допомагає. Біженці все прибувають, тож починається громадське обговорення проекту побудови міцного муру на кордоні з колишньою імперією, який мав би запобігти навалі біженців та можливій атаці монстрів (хоч про останніх прямо й не говорять). Аж раптом потік втікачів з  темних земель різко припиняється. Це було дивно, але тоді ніхто не звернув на це уваги – окрім компетентних органів, звісно...

Різні країни світу на події в росії та на її кордонах прореагували по-різному, хоч переважно вітали такий розвиток подій. Білорусь за одну добу скинула самопроголошеного диктатора Лукашенка, передала його слідчим міжнародного трибуналу й почала будувати з Україною добросусідські стосунки, допомагати з відновленням країни. Білоруси теж почувались не надто впевнено й страхались життя на порозі темряви, розуміючи що їм дуже пощастило – можливо, аби вони вступили у війну – теж блукали б у темряві навпомацки…